Направду кажучи, планував завершити сезон традиційно у кінці листопада пробінгши 100k Golden Gate Ultra (які цього року за кілька тижнів до старту перетворилися на 80k:) але… Буквально в переддень старту заболіли ясна навколо зуба мудрості. Оперативно сходив до лікаря, почав пити прописаний антибіотик, полоскав розчином солі, як рекомендував дантист (але запалення було всередині, тож толку від того майже не було). Під вечір перед забігом (старт мав бути о 4 ранку) ситуація стала настільки поганою, що вирішив змагання пропустити.
Через день запалення пройшло. Відповідно, аби знов-таки не втрачати набігані кілометри за дарма, вирішив пробігти ультра-старт поблизу – Woodside Ramble (організатори – Inside Trail).
Срібло, якого не було
Цієї весни я вже брав участь у змаганнях від Inside Trail (трейловий півмарафон), на якому навіть здобув “срібло”. Втім, цей рещультат – не потрапив до жодного протокола. Справа в тому, що кілометрі на 10-у волонтер направила нас, лідерів гонки, по неправильному маршруту (і ми пропустили близько 4км). Ми прибігли на фініш, нам повручали винагороди.
Але. Потім з’ясувалося, що решта учасників пробігли правильно, бо надалі волонтери направляли коректним треком. Організатори вирішили нагороджувати фінішерів “повної дистанції”, а наші результати – не зараховувати.
Непросто було віддавати вже отриману винагороду:) Виклався я на тому старті – по-повній і трози більше. Втім, гадаю, рішення оргінізаторів було справедливе. Адже вина пропуску частини маршруту лежала не виключно на волонтері. У кожного з нас 4, хто боровся тоді за лідерство – були треки на годинниках. Я, доречі, мушу зізнатися, якраз змінив свої звичні Suunto9 на Garmin Fenix 6x й не дуже ще там в налаштуваннях розібрався, що, на жаль, зіграло певну роль. І, звичайно, був запал боротьби (а в нашій групі ще й була дівчина!) і коли стало ясно, що ми вже десь км пробігли в гігрку, то повертатися вже було за пізно. Хоча один злопчина із групи таки вирішив повернутися на маршрут (ми думали він не витримав боротьби та відстав), втім часу біло втрачено дуже багато, він прибіг 10-11.
Одним словом, всі “невеликі” обставини зійшлося до того, що я підійшов до організаторів та просто повернув свою винагороду. Вони подякували і, навіть, великодушно вирішили не ставити нам 4-ьом DSQ (бо все ж частина провини була і на їхньому волонтері), а просто не включать до стартових протоколів.
Незважаючи на такий результат перших змагань сезону, я поїхав додому щасливим. Відчув полегкість від того, що ось, нарешті, “повернув свій борг”, який тягнувся з 2018 року. Тоді на трейловому півмарафоні в Китаєво ми так само боролися групою лідерів і, не побачивши розмітки на якомусь з відрізків, побігли по треку годинника Олексія (хоча організатори попереджали, що треба орієнтуватися на розмітку, бо трек в ніч перед змаганнями змінили). В результаті, ми прибігли всі троє першими але пропустили 3-4 км дистанції. Тоді організатори старту вирішили просто додати кожному з нас в протоколі по 4 хв/на пропущений км і наша перша трійка лишилася незмінною (я був третім). І, хоча було внутрішнє відчуття, що це не справедливо по відношенню до хлопців, які пробігли всю дистанцію – на тому етапі мені не вистачило усвідомленості та мужності відмовитися від незаслуженої винагороди. Мовляв, якщо організатори так вирішили – най так і буде.
Звичайно, така сама “справедливість” з певними модифікаціями та відсотками, повернулася мені зповна на інших стартах згодом. При цьому, звичайно, я був дужже обурений таким ходом подій. Можливо, якби знав які наслідки матиме та “бронза” – власноруч би вручив її тим, хто справді пробіг тоді всю дистанцію:))
Trail and Run: бігова етика, чітінг, fair play i fun
Втім, минуле – лишається минулим. Треба робити висновки – та рухатися далі. Й не наступати на ті самі “граблі” знов-і-знов…
Тож нині, коли випала нагода повернути винагороду організаторам у дуже подібній ситуації, до тієї, що була 5 років тому – я не вагався а ні секунди.
Нагорода – це приємна відзнака зусиль та досягнень атлета. Але вона не має ставати самоціллю. Адже глибинна ціль будь-якого спорту, як системи саморозвитку, – це боротьба зі своїми слабкостями та обмеженнями. Головна перемога – перемога над собою: минулорічним, вчорашнім, сьогоднішнім, який, наприклад, сумнівається чи вважає, що чогось не може чи просто лінується докласти зусиль як слід… Нині, коли спорт тісно пов’язаний з бізнесом, любителів (та і профі) аж занадто заохочують різноманітними винагородами. Це дає позитивні наслідки в короткотерміновій перспективі але от в довготерміновій – може збити зі Шляху. Будьте пильними!
Перед стартом Woodside Ramble 50k
Ще однією причиною, чому радо обрав Woodside Ramble – було те, що орги до кінця року дали безкоштовну реєстрацію на будь-який зі своїх стартів. І по-третє, – хотілося пробігти всю дистанцію і вибороти винагороду у боротьбі без блукань чи інших моментів. Тож трек дистанції скачав заздалегідь і, навіть, докладно його проштудіював:)
Приїхав рано-вранці. На стартовій галявині був ажіотаж. Ще б пак, останній “великий локальний” івент року. Переодягнувся. Не зважаючи на дуже холодні ранки на в грудні в Бей Ейріа (+1-3С), сьогодні було дещо тепліше. Примітно, що майже весь мій змагальний екіп, окрім рукавів та сонцезахистних окулярів, був куплений вже у США, а не привезений з України.
Під час розминки – відчував, що маю достатньо енергії, незважаючи на ранній ранок. Втім, відчував, що гонка не буде легкою, доведеться поборотися.
Організатори дали зворотній відлік і – побігли!
Наздоганяючи лідерів
Крутий спуск у яр, де вранці холодно і сиро. Потім довгий-довгий підйом. Стежка петляє вправо-вліво аби, зрештою, вивести до шосейної дороги, яку треба перетнути. Це перші 10км і саме тут “примостилося” КП1.
Я біг розмірено, поступово додаючи швидкості й “підбираючи” тих, хто рвонув вперед зі старта. Скільки бігунів попереду? Можливо 5-6. Можливо й менше. На даному етапі гонки – це не мало особливого значення. Змагання на будь-якій ультра починається з 2-ої половини дистанції.
Вже за КП1 я почав наздоганяти панянку в бейсболці. Як почав наздоганяти – так і продовжив наступні 15 км 🙂 Пані, незважаючи на солідний наплічник за спиною (точно більше за мій новенький Salomon, може й не за вагою але за габаритами), а також лонгслів – у якому було точно “жаркувато” бігла так вправно і у такому рівному темпі, що дистанція між нами залишалася 3-5 метрів чи бігли ми згори чи під гору. Я дивувався такому феномену та щиро захоплювався своєю “конкуренткою”. Вочевидь наші темпи приблизно співпадали але я не форсував події намагаючись обігнати, бо пам’ятав про другу половину гонки:)
Перехоплення ініціативи
Густий лісок, пронизаний списами сонячних променів. Раз-по-раз доводиться перестрибувати каміння чи повалені колоди. Потім стежка знову переходить у дорогу. Десь в цьому лісочку і є “екватор” траси. Саме тут, можливо, вирішиться доля змагань. Попереду чути голоси та сміх…
Темп моєї “пейсмейкерші” на цій поверхні трохи впав, тож і дистанція між нами все більше скорочувалася. Раптом на дорозі ми вгледіли ще 2 бігунів. Саме вони бігли встигаючи жартувати та розмовляти. Схоже, це і були лідери гонки. І те, що після 25 км вони ще мали сили розмовляти – мене насторожило.
На якийсь час ми з дівчиною приєдналися до їхньої групи та бігли вчотирьох. Однак, почався підйом. І спершу один з хлопців нас відпустив, а потім й інший почав відставати. Я, натомість, користуючись нагодою та своєю безмежною любов’ю до гірок, вирішив зробити саме тут “ривок” та відірватися від групи. Спершу чув позаду сопіння одного з хлопців, який намагався втриматися. Потім – дихання моєї “пейсмеркерки”, чому вчерговий раз подивувався. А далі стало тихо. Тільки на зустріч час від часу бігли учасники ультрамарафону, бо після “петельки” – трек дистанції майже до фінішу повторював маршрут зі старту.
В якийсь момент, мені у кросівок потрапив камінчик. Довелося зупиникися та евакуювати його аби запобігти можливим проблемам… На КП набрав швидко ізотоніка та побіг але втратив ще близько хвилини, поки пояснював чи то місцевим чи то волонтерам, що я вже “повертаюся”, а тому біжу назустріч “потоку бігунів”. Почув голос моєї пейсмейкерки на КП2. Додав швидкості, благо починався спуск. Голос зник і я знов розчинився в хащах.
Боротьба та розв’язка
Та не встиг я пробігти кілька кілометрів від КП2, як почув позаду кроки переслідувача. Один із хлопців, яких ми обігнали на середині дистанції наздогнав мене і, навдовзі, обігнав. Втриматися за ним не вдалося. Якоюсь мірою через те, що почало трохи судомити ноги. Мусив час від часу уповільнюватися чи перезодити на такий темп аби можна було бігти. Так і добіг до КП1. Набрав ізотонік, побачив, що до КП підбігає і моя “пейсмейкерка”, знову додав швидкості.
Бігти лишалося близько 10 км. Судоми зменшилися, проте почали з’являтися ознаки втоми: складніше було тримати фокус, час від часу в голову просилися не дуже оптимістичні думки. Ще цікавим та неочікуваним ефектом було відчуття “сухості” очей і напруги в їхній області.
Напевно залишалося ще 4 км до фінішу, коли на крутому спуску мене наздогнала та обігнала моя колишня “пейсмейкерка”. Якийсь час вдавалося за нею триматися але спуск тривав і, зрештою, дівчина відірвалася далеко вперед.
Особливістю траси було те, що останній кілометр потрібно було бігти досить круто в гору. Я ще плекав надію наздогнати десь тут моїх конкурентів. Однак, в одному місці втратив трохи часу поки звірявся із треком – розмітки не було, а десь вже не вистачило сил – тож так і фінігрвав 3-ім в абсолюті, 2-им серед чоловіків.
Мій результат – 4 год 31 хв, на 6 хв повільніше за 1 місце і 3 хв – за друге.
***
Був з одного боку дещо розчарований, що не зміг втримати свою перевагу, яку завоював на середині дистанції. Але з іншого боку розумів, що трейлова ультра – це ще й тактична гра. Можливо треба було бути більш терплячим та не форсувати події на середині дистанції, а робити свій “ривок” пізніше. Однак, тут важко спрогнозувати як би то воно було. Суперник та суперниця, маю визнати, виявилися дуже достойними.
На церемонії нагородження було цікаво отримувати “срібло”, яке міг здобути ще навесні за півмарафон. Але Життя – цікава штука. Хто зна чи я би приїхав на Woodside Ramble 50k, якби виборов би “срібло” навесні. Часом, все складається навіть краще, аніж можна собі запланувати наперед. І як тут не подивуватися ще раз Світові в якому ми живемо?
Фото обкладинки статті: архів автора
0 коментарів