JFK50 MILER: найстаріший ультрамарафон США

Крізь шум вітру чую сигнал годинника. Ще один кілометр позаду. А попереду аж… Але про це – краще не думати. Моя напарниця, трохи прискорюється і забігає на метр-півтора вперед – опиняючись якраз між мною та вітром. Тепер можна трохи перепочити…

Я не знаю її імені, навіть – толком не бачив обличчя. Ми на змаганнях, позаду 50+ км і приблизно 25+ попереду – тож не до балачок. Біжимо всього по 4:20-4:25/км але дихається вже важко. Я не знаю чи витримаю в такому темпі ще один кілометр. Це відчуття, коли біжиш по кризі, на межі свого максимально-можливого темпу, а ця крига стає все тоншою і тоншою…

Знов сигнал годинника. Час “відпочинку” збігає вкрай швидко… Мої ноги самі собою роблять прискорення. І ось знову вітер в обличчя та ще один кілометр позаду. А попереду аж… Але про це – краще думати…

***
Що ж останній змагальний рейс цього року – найстаріший ультрамарафон США, JFK50 Miler. Рейс з’явився ще у 1963 році, коли Джон Кенеді віддав наказ перевірити рівень витривалості у армії, використавши для цього популярний в часи президента Ейзенхауера тест – подолання 50 миль за 24 години. Кенеді вбили, і поступово всі засновані за його часу 50 мильники зникли. А от JFK50 лишився, ставши забігом пам’яті Джона Кенеді. На початку 80 років ХХ століття забіг був так само популярний, як тогочасний Нью-Йоркський марафон, збираючи понад 1000 учасників!

Сьогодні – ці змагання також користуються популярністю й збирають понад 1,5 тис. учасників. Відомі ультрамарафонці: Роб Крар, Джім Уолмслі, Зак Міллер, Каміла Херрон та багато інших – вигравали цей рейс.

Я ж чув про цей забіг давно але тільки після фінішу Grindstone 50k дізнався, що локація проведення – досить близько від Вашингтона, в Меріленді. До забігу лишалося 8 тижнів, тож вирішив ризикнути та спробувати підготуватися до нього враховуючи специфіку рейсу.

Grindstone Ultra Trail 50k: як я готувався до 100-мильника UTMB, а пробіг 50 км by UTMB

Особливість дистанції

JFK50 – це справжня суміш трейла та шосейного ультрарейсу. Перші 4-5 км – шосе з поступовим набором висоти та гірками. Далі, майже 20 км трейлу в Аппалачах по дуже технічній трасі із набором до 900 метрів, щоправда є кількакілометрові ділянки асфальтованою дорогою. Потім – 50км+ бігу по гравійній доріжці вздовж каналу. І останні 13 км – це асфальтована дорога з гірками.

Підготовка

Після MCM50k у мене лишалося всього 4 тижні до JFK50. Перший тиждень – плавно втягнувся у тренувальний процес, комбінуючи кростренінг, силові та помірні пробіжки. Другий тиждень – найбільш об’єсний за сезон – 170 км, з 2 швидкими роботами. Третій тиждень – початок тейпера, скинув обсяги на третину та інтенсивність на 50 %. І, четвертий тиждень, власне був вже тижнем старту.

Marine Corps Marathon 50k: з ультратрейлу на шосе (спроба N2:)

Фактично цей тренувальний блок був “вінцем” сезону та всієї попередньої підготовки протягом року. Швидкість зросла, а по HRV та відчуттях – виходив на пік форми. Тому, цілком розраховував на середній пейс 4:15-4:20 й фініш в районі 6 годин.

День до старту

Це був день добирання до містечка Хагерстаун, де проходила видача стартових наборів учасників. Логістика була складною з пересадками, а крім того з обіду почався сніг, який плавно перейшов у холодний дощ.

Не найкращий варіант для бігу по Апалачському трейлу, так само як і по дамбі вздовж каналу. Почав обдумувати варіант по взуттю та екіпу аби все то пробігти.

На щастя, погода наступного дня була більш лайтовою, хоча й холодною – вітер і +4-5С.

День старту

Завдяки другу Антіну з яким бігли ще ММТ100 у травні – дістався близько 4 ранку Бонсборо, містечка з якого відбувався старт. Було страшенно холодно й вилазити з машини зовсім не хотілося. На щастя, пункт, де можна було здати речі на фініш, знаходився поруч старту й пожежної частини, в гараж якої можна було зайти та трохи зігрітися.

Тут і прочекав до 7 хвилин до стартового пострілу – потім мерщій побіг сховатися від золоду в натовп:)

Старт

Мені вдалося протиснутися десь у 3 лінію, по-ближче до лідерів і рівно о 5 ранку просвучав стартовий сигнал.

Старт: 1-4 км

Перші 4 км – це звичайна шосейна дорога з гірками, тут вже починається повільний набір висоти. Було темно (ліхтарів ніхто не брав, принаймні з тих, хто бігли в голові натовпу), тільки у вікнах деяких булиночків мр’ячило світло.

Попереду якийсь час їхала поліцейська маштна але потім, від’їхала вбік, пропускаючи лідерів вперед. Треба сказати, що з перших кілометрів темп був скажений, адже всі намагалися зайняти якомога вигіднішу позицію перш ніж ми забіжимо на стежки у Апалачах, де можливості для маневру будуть значно менші.

Я також біг по 4-4:10, намагаючись не сильно відпустити тих, хто бігли попереду але в той же час, стратегічно не залізти у 3 зону зі старту адже бігти ще було довго…

Трейл: 4-22 км

Ось, нарешті й почався трейл в Апалачах. Стежка виявилася дуже технічною. Багацько каміння, частина присипана листям, а частина – стирчить гостряками. Біжиться поки легко. Уже сіріє, починає сходити сонце.

Однак, задоволення від ранкової пробіжки триває не довго – сонце ще більше викочує з-за обрію і тепер сліпить з лівого боку. Це значно ускладнює маневрування по “гостряках”…

В лісі – зимно. Час від часу хтось наздоганяє мене та оббігає, час від часу – я оббігаю когось. Тримаю темп 4:20-4:30. Як для такої технічної траси, то трохи за швидко але з іншого боку – хочеться вже хутчіш вибігти на рівненьку дорогу вздовж каналу…

Час від часу трапляються “медичні патрулі”: 2-3 людей з ношами, які чекають обабіч стежки. Напевно падіння і травми на цій ділянці маршруту – то не рідкість. Пробігаємо і кілька пунктів підтримки. На одному з них мені кажуть, що я 33-ій. Ну, нічого, думаю, ось доберемося до рівненького. Ех, аби ж я знав…

Закінчується трейлова частина карколомним спуском зигзагоподібною стежкою по велитенських брилах каміння. Далі – парковка, де на мене чекає Антін із шосейними кросівками. Витрачаю півтори хвилини аби перевзутися. Але – це виправдана “інвестиція”, а також прихоплюю пакунок із гелями.
– Візьмеш усі? – запитує Антін
Я вагаюся 2 секунди, підважучию на долоні зіп-пакетик із 8 гелями. Понад 400 грамів додаткової ваги…

– Так. – вирішую дотримуватися свого плану по харчуванню.

Забираю гелі та біжу ще пів кілометри до пункту підтримки, де поповнюю запаси води та ізотоніка. Поруч – проходить залізнична колія, де зараз стоїть паротяг із довжелезглю валкою вагонів. Організатори попереджали, що хто не перебіжить залізничний переїзд до певного часу – муситиме чекати, поки потяг проїде.

Перебігаю переїзд. Нарешті під ногами рівненька гравійна доріжка. Починається основна частина ультрамарафону.

Дорога вздовж каналу: 24-58 км

Починаю прискорюватися. Мої асікси пружньо відштовхуються від рівненької поверхні. Нарешті це відчуття швидкості! А ще – вітер. І важкенький наплічник на спині, повний гелів на решту гонки…

Перші кілька кілометрів пробую розігнатися до 4:15/км але ні, за швидко. Трейл, все ж, трохи сил забрав і ноги просто відмовляються бігти швидше 4:25/км. Тож біжу – як можу.

Поступово наздоганяю учасників, які були спритнішими на трейловій секції. Десь на 40 км – нарешті дістаюся 2 хлопців, за якими біг 3 чи 4 км. Підбігаємо до пункта підтримки. Чую тупіт позаду, нас наздогнала учасниця, яку обігнав ще на трейлі. Як потім дізнаюся з фінішного протоколу – це Валері Арсенаут, канадійка, яка вдруге біжить JFK50, минулого року вона фінішувала третьою, зараз також бідить третьою по жінках…

***

Скажу чесно – ніколи не бігав у групах, а 99% моїх тренувань – це соло. Але Життя – це про постійне навчання. Тож коли на 40км 4 з нас, учасників JFK50, опинилися разом з приблизно однаковим пейсом, мені спала на думку ідея трохи перерозподілити зусилля. На черговій кілометровій відсічці годинника – вибіг вперед аби прикрити когось із напарників від вітру, через км – віддтягнувся назад. І, мій задум – спрацював.

Ми почали чергуватися та по-троху розганятися до 4:20/км. Щоправда, за кілька км відстав один із хлопців, через 3 км – ще один. Ми залишилися з Валері вдвох і ще кілометрів 10 бігли в такому режимі.

Було не легко. І, практично кожен кілометр я себе запитував чи варто продовжувати в такому ж дусі. Чи, може, відпустити напарницю вперед та бігти більш консервативно. Все ж, до 56 км цікавість, що з того вийде, вона перемагала і раз-по-раз, я вибігав супроти вітру з надією, що відкриється якесь 2-3 чи 4 дихання.

Але на 56 кілометрі, як ми пробігали пункт підтримки, зрозумів що як хочу фінішувати рейс – треба збавляти оберти. А тому, поки напарниця набирала воду та забирала гелі у асистентів, – я звернув у теалет, благо туалетні кабінки траплялися регулярно вздовж дороги.

Наступні 10 км добігав на самоті. Темп впав до 4:40/км але розумів, що можу ще додати, тож трохи економив сили до вирішальної, шосейної частини.

Знову шосе: 68-81 км

Перехід на шосе відбувся несподівано. Волонтер і стрілочка вказали на відгалудження від дороги вздовж каналу, яким треба було бігти, причому одразу в підйом. Після майже 50 кілометрів бігу рівною поверхнею – квадріцепсам ідея дертися вгору не дуже сподобалася, тож мусив переходити на крок.

Почалися гірки. Поля навколо. На деяких – цілі плантації помаранчевих гарбузів!

В якийсь момент – зачепився візуально за спини 2 учасників попереду. Через мою невисоку швидкість – не міг до них толком наблизитися але й не відставав. Ось пробіг значок 5 миль до фінішу… Це – всього 8 кілометрів! Я біг з темпом 4:40/км, тож розраховував фінішувати із 6:30, десь в першій двадцятці. Непогано, як для першого JFK50, подумав тоді я.

Ось ми добігли до перехрестя. Хлопці повернули ліворуч, я – біжу за ними. Хоча, десь в підсвідомостя закралася думка – а чи ту дорогу вони обрали? Однак, ходних знаків чи волонтерів на перехресті не було. Телефон із мапою – також немає сенсу діставати, важко буде там щось зрозуміти враховуючи масштаб тієї мапи. Приймаю рішення бігти за учасниками попереду, тим паче ж вони, певно, мають бачити тих, хто біжить перед ними.

Виявляється – ні. Череж 1,5 км, машина наздоганяє хлопця, який біг попереду, водій каже, що ми звернули з маршруту. Розвертаємося, біжимо 1,5 км гірками назад. Відчуття – паскудне. Втратити стільки часу за 7 км до фінішу!

Втім, фокусуюся на тих км, які лигилося пробігти. Бачу спини учасників, яких обганяв ще на каналі. Спрацьовує спортивна злість. Когось навіть вдається обігнати. Але, на жаль, далеко не всіх… Пробігаємо хайвей, потім поворот і – такий довгоочікуваний фініш!

Фініш

Мій фінішний час – 6:42, 33-ий в абс. із 965 учасників, 4-ий по Masters (40+).

***

Отримав медальку. Попросив волонтерів зробити фото. І – мерщій утеплюватися, бо було страшенно вітряно і холодно.

Фініш знаходився біля місцевої середньої школи, там був доступ до душових, а також їжі. А тому, кілька наступних годин провів саме там, зустрічаючи знайомих учасників та поповнюючи спалені протягом рейсу калорії:)

Екіп:

• Шапочка Inov8
• Накидка протидощова
• Майка (Macron) та Футболка OS (під майкою)
• Рукава (Dynafit)
• Рукавички (Salomon)
• Шорти компресійні Under Armour
• Біговий пояс Salomon
• Гетри OS
• Шкарпетки (The Feed)
• Кросівки: трейлова частина (1-23км) – Hoka Speedgoat 5, шосейна частина (24-81км) – Asics EvoRide

Харчування-гідратація

Дотримувався відпрацьованої на тренуваннях схеми – 1гель/20хв, – 80-100гр вуглеводів/год. Вода-ізотонік – кілька ковтків кожні 10-15хв (погода була дуже холодною, пити не хотілося), трохи частіше в кінці рейсу.

• гелі Maurten без кофеїну (40 гр вуглеводів) – 160 ккал;
• NAAK 35мг кофеїну (27 гр вуглеводів), – 200 ккал.
• сольові таблетки (Nutrend) – 3 шт.

***

Чи хотілося б пробігти ще колись JFK50?
Так. Рейс точно заслуговує аби повернутися туди ще раз. Тим паче, вже трохи краще знаю маршрут, а також інші особливості дистанції:)

Не певен, що це вийде зробити наступного року. Але – побачимо.
Відеозвіт:

https://youtu.be/bhGgdr4CcQ0