Перший старт сезону – Гірський марафон Fun Karpaty Gorgany Trail, вийшов не простим. Як фізично, так і психологічно. Що гарно відображає і як проходив весь тренувальний процес останні пів року. Той тиждень тренувань, який провів у горах, безперечно дав багато але не настільки, щоб кардинально вплинути на загальні кондиції (для чого потрібен час). Втім, сподіваюся, після відновлення він дозволить швидше вийти на потрібний рівень. І хоча події, що трапилися на самій дистанції та після неї – теж не додали фану, як завжди:
- все, що нас не вбиває – робить сильнішими (та мудрішими:).
- кожен «провал» може стати точкою для зростання.
А тепер давайте про все по-порядку:)
Підготовка
На весняний сезон планував вийти на пік форми у квітні. В ідеалі поїхати на Penyaholosa Trail, який перенесли ще з минулого року (як резервний варіант розглядав Гуцул-трейл). Були плани і зробити кемп та пробігти щось не дуже довге в рамках Alanya Ultra Trail кінці березні. Але міні-травми і нова хвиля пандемії – внесли корективи. Лишалося тільки скидати кілометраж, не робити швидкісні роботи або зменшувати їх до мінімуму, натомість використовувати крос-тренування і нарощувати арсенал вправ для відновлення та закачування потрібних зон. Час йшов – болячки по-троху проходили, а заплановані старти переносилися або ж просто зникали із календаря. Penyaholosa Trail перенесли поки як і минулого року на жовтень…
Тому, як тільки з’явилася можливість вирватися в гори у кінці квітня – зрозумів, що треба їхати і якось “вбігати” у сезон, бо самого сезону тут лишилося менше пів року:) Майже до останнього моменту не знав чи бігтиму Fun Karpaty Trail через різні задачі по роботі. Але, зрештою, все склалося і на травневі свята поки дружина з малечею поїхали до бабусі у село – поїхав у Карпати.
Звісно, цього року зима в горах трохи затрималася, тож і мої міні-збори проходили «веселіше» ніж припускав зі сніговими заметами майже по пояс, подекуди зі снігопадами і температурою +1-2. Але, вцілому, можна було якось то все побігати.
Головне, що зміна обстановки на організмі позначилася позитивно. Зробив два хороших тренувальних мікроцикли, набігав 144км за 7 днів і +6000м набору. Майже найбільший кілометраж цього року і точно найбільший з точки зору набору висоти. Але головне – ніяких травм!
Про трейлові міні-збори – викладаю по-троху матеріал для Патреонів блогу:
Вперед і в гори: трейлові міні-збори (День «0»)
У проміжках між зборами та змаганнями (а це менше тижня) зробив довге тренування в Голосієво, швидкісне на Дніпровській набережній, кілька відновлювальних пробіжок.
Приїхав до с.Ворохти в Пт, перед самим стартом. Цілий день накрапав дощик і прогноз на суботу, був зовсім не оптимістичний. Закачав фінальний трек на свої Suunto 9. Трохи здивувався, що на г.Рижа бігтимемо не по лісі, а вулицями Ворохти. З іншого боку – стежка на г.Ребровач була точно ще під снігом і такий варіант потребував би більше сил і часу. Ввечері забрав стартовий набір учасника, трохи пробігся та традиційно повечеряв смачними дерунами. Спалося непогано, хоча і не так багато як би хотілося, адже давненько не стартував і для організму це знову – «подія»:)
Протягом тижня намагався використовувати “sleep banking”, що це і як можна застосовувати писав тут: «Економіка» сну і марафон: як не проспати свій Рersonal Вest? (Part 3)
Хід гонки
Передстартовий брифінг проходив за годину до початку змагань. Під час нього організатори повідомили, що перенесли КП2 з 36км на 41км. Це була не дуже хороша новина, бо відстань у 23км між пунктами підтримки – багатенько. Втім, подивився на трек – згадав, що після г.Кукул точно ще буде джерело поруч із треком, а значить все Ок.
Після брифінгу трохи розім’явся, привітався зі знайомими бігунами. Ось вже організатори запрошують до стартової арки. Зворотній відлік і…
Побігли!
Початок (1-18км)
Зі старту так рвонули, що і не одразу згадав, що не включив годинник і трек. На перших км це не відігравало особливої ролі але далі в горах хто-зна яке буде маркування.
Коли трохи розбіглися попереду виявилися я і Анатолій Новак. За нами бігли Сергій Сапіга та Андрій Ткачук. Нарешті закінчилося село на вул Довбуша, ми почали підніматися грунтовкою в гори. Спершу дорога була суцільною багнюкою, далі вже більш підмерзлою та притрушеною сніжком, а потім і взагалі майже зникла під сніговою ковдрою. На 7км набрав трохи води з джерела. На г.Рижа вибіг вперед але Толік наздогнав та обігнав на спуску. Краєвиди засніженого лісу та відблиски сонця на вкритих снігом, немов цукровою глазуррю, гілках смерек змушували тамувати подих та забувати дивитися під ноги. Потім був різкий поворот, який Толік проскочив, я ж помітив розмітку, а тоді ще включив трек – і гукнув йому аби повертався. Десь недалеко вже стало чути голос Сергія.
Далі була досить цікава і технічна ділянка – вузенька стежка «крутилася» поміж брил каміння місцями присипаного снігом. Пропустили Сапігу, який нас наздогнав, вперед, і він помчав наче по плоскому. Вже як камені закінчилися – почав додавати аби наздогнати Сергія і на ходу правою гомілкою гепнувся об колоду, що стирчала на крутому повороті. На щастя удар пішов по дотичній та по м’яким тканинам, а не в кістку. Трохи збавив темп але не на довго…
Далі ж стежка пірнула вниз але так круто і по такій глині, що пропустив і Толіка, і Андрія вперед. Сам кілька разів добряче гепнувся – підстертий камінням протектор кросівок на попередніх трейлах вже не дуже тримав на такому грунті…
Ось і село «Кривопілля». Перебігли на трассу. Раптом, з-за повороту з’явилося і КП1.
КП1-КП2 (18-41 км)
КП 1 розташовувалося обабіч дороги в зоні для відпочинку. На столиках була вода, кола, нарізані банани і, здається, яблука. Волонтери записали номер, я поповнив запаси води та коли, а також з’їв шматок банану та кинувся наздоганяти хлопців.
Щоправда ще зупинився неподалік КП аби в потічку помити ліву руку, яка досі була в глині після падіння. Тож коли знову повернувся на дорогу – хлопці були далеченько. Толік якраз повертав праворуч, за ним біг Андрій, трохи позаду – Сергій. Раптом Сергій зупинився та щось гукнув Андрію. Андрій зупинився, розвернувся і вони побігли прямо під гірку через якісь луки.
Я підбіг ближче вагаючись чи треба діставати палиці, бо підйом в який побігли хлопці – був крутенький. Але побачив, що розмітка (фарба і стрічки) йдуть чітко праворуч. Мене такий «поворот» подій здивував. Переключив Suunto на режим треку – як і розмітка, трек вів праворуч. А чому ж вони побігли прямо, ще й в гірку? Що ж, відчуваючи себе трохи в дурнях, що оце оббігаю шмат – біжу далі по треку і розмітці…
Поворот йшов плавно вгору, а потім повернув ліворуч. Тут я вже остаточно зрозумів, що хлопці «зрізали» цю петлю. Чому? Як так можна? І наскільки вони відірвалися? Я не знав.
Мотивація підступно впала. Ті, хто бігають змагання (не тільки трейли) знають, що таке біг групою (навіть якщо є просто візуальний контакт) і соло-біг – це дві різні речі. Це два різних результати. Бо в першому випадку – у тебе є орієнтир, а в другому – є тільки ти, ліс та гори. Взявся усіляко себе підганяти, аби наздогнати «втікачів».
Ось вже оминув першу групу туристів. Далі було ще кілька груп. Втім, рухався не надто оптимально, бо знов-таки, коли біжиш сам – маєш звірятися постійно з розміткою чи з треком. Далі ще зустрічалися групи туристів, пробіг два броди – так добіг і до крутенького підйому на г.Кукул.
Був з того радий, бо після спусків ноги вже відчувалися, а підйом – це можливість трохи переключитися, задіяти інші м’язи, попрацювати палицями.
Погода виявилася значно ліпшою аніж пророкував прогноз. А тому бігти в мембранці час від часу ставало спекотно. Проте, тільки-но приходила думка зняти її зовсім та бігти у самій футболці та рукавах як або хмари набігали або з’являвся пронизливий холодний вітер. Так і пробіг до самісінького фінішу.
На вершині г.Кукул якраз святкувала сходження величезна група туристів, довелося їх буквально «пробігти наскрізь» по снігу. Хтось закричав у слід:
– Саня, давай! – що трохи підбадьорило і почав розганятися.
Ноги не дуже охоче слухалися але бігли. В якийсь момент на зустріч почали бігти-йти бігуни дистанції 37км. Знайомі і не знайомі. З усіма намагався привітатися. Хтось гукнув:
– До хлопців 5 хвилин!
О, не так багато – подумав собі і знов прискорився. Ноги вже давно підсудомлювало, тож став частіше їсти сольові таблетки. Ось, нарешті й КП2.
Тут особливо не затримувався, бо сказали, що Сапіга пробіг 9 хв тому. Але води та коли – набрав. З’їв два банани. Їсти на трейлі з другої половини дистанції кортіло страшенно, байдуже, що майже кожні 30хв кидав гель у «топку» 🙂
КП2-фініш (42-53к)
Далі послідували не дуже мальовничі та цікаві спуски, дороги. З поворотами, інколи по багниську, а часом – зовсім асфальтом. Правду кажучи – розраховував тут бігти значно швидше. Але ноги вже були «дерев’яні». Так і доплентав до самої Ворохти. Розмітка скрізь була хороша і тільки в самому селищі час від часу вмикав трек аби не прогавити повороти. Не прогавив, і понісся вперед центральною вулицею. Вже на фініші переконався, що прибіг 4-им…
Про подальший хід «розбору польотів» вибору Андрієм та Сергієм альтернативного шляху маркованому треку писав у попередньому дописі, тож зараз зупиняттися не буду.
Trail and Run: бігова етика, чітінг, fair play i fun
Попри 3-4 годинне очікування з остаточним прийняттям рішення суддями по інциденту – афтер-паті сподобалася. Для тих, хто не дуже “вбився” на гонці – була можливість активно провести час на ось таких от дошках для балансу чи слеклайні, який наттягнули надворі. Були практично в необмежених кількостях бограч, грибна юшка, хліб та різне печиво-смаколики. З’їв щонайменше 4 порції грибної юшки, доки “тривав процес” і поки судді думали. Встиг поспілкуватися із багатьма друзями та знайомими.
Після оголошення результатів – пішов заїдати стрес дерунами 🙂
Результат
5 год 31 хв і 4-е місце в абсолюті.
Той випадок, коли гонкою не задоволений і окрім як “перший млинець комом” особливо нічого додати.
З точки зору підготовки напевно треба було для першого старту брати все ж коротшу дистанцію, бо з огляду на стан після перших 30км, організм не дуже ще був функціонально готовий. Певно відсутність стабільних об’ємів та стартів на яких можна було б «розбігатися» – далися в знаки. Знов-таки, та петля, яку оббігли хлопці – не була якоюсь такою, після якої неможливо наздогнати суперників. Але ж не наздогнав, хоча попереду було ще більше 30км…
Знову актуалізувалася проблема зі спусками. Ніколи їх особливо гарно не бігав але цього разу певно перевершив свої “найгірші” досягнення. Що ж, доведеться звернути прискіпливу увагу та врахувати у тренувальному процесі.
Одним словом, набрався різного досвіду, є над чим попрацювати 😉
Харчування-гідратація
На дистанції було всього 2 КП з досить великими проміжками, втім як на першому шматку, так і далі – траплялися джерела, де можна було запас води поповнити.
Питний режим:
· вода/кока-кола – кожні 10-12 хв
· електроліти: 1капс/30-40хв, через 2 год – кожні 30хв
Гелі та батончики вживав кожні 25-30хв, на першій пол. гонки – гелі без кофеїну, далі – з кофеїном. Всього:
· вуглеводні батончики Nutrixxion – 2 шт
· гелі Nutrixxion без кофеїну – 2 шт
· гелі Nutrixxion 40мг і 80мг кофеїну – 6 шт
Випив 1 ампулу магнію Nutrixxion, а от XX-Nytro – так і лишився у кишенці бігового наплічника.
Також на КП старався перехопити хоча б кілька шматочків бананів.
Загалом, режим харчування-гідратації трохи “плавав у часі”, можливо це часткова причина “відчуття голоду” на 2-ій половині гонки, а також частіші, ніж зазвиай, судоми.
Маршрут
Від маршруту лишилися двоякі враження. З одного боку запам’яталися і дуже сподобалися – підйом на г.Рижа з лісу (було неймовірно красиво!), спук з гори, цікавий і технічний шматок від вершини г.Кітилувка до г.Копець, краєвиди на хребті після вершини г.Кукул (панорами були просто супер!). З іншого боку не дуже сподобалися перші кілька км вулицями Ворохти на початку та 7 км дорогами та асфальтом в кінці.
Розмітка була чудова, за що спасибі організаторам та місцевим жителям (що не познімали:)! Тільки на кількох полонинах і на дорогах перед підйомом на г.Кукул – місцями її не було (або не помітив). Втім, закачаний фінальний трек дистанції на Suunto9 виручав.
Напевно оцей маршрут Fun Karpaty – буде досить хорошим варіантом для початківців, які планують пробігти свій перший ультратрейл, оскільки тут і гори не занадто високі, і технічні ділянки є але їх не надто багато. Населені пункти дуже близько і немає відчуття, що ти десь зовсім поза межами цивілізації…
Трекінгові палиці рекомендував би брати, на підйомах добре допоможуь.
Екіп
- Кросівки Dynafit Alpine Pro
- Бахіли від Go far equipment
- Компресійні гольфи Trеkking TM
- Легінеси 3/4
- Шорти короткі Macron
- Футболка Macron
- Рукава Dynafit
- Бафф Suunto
- Мембранна куртка Dynafit Dynafit Transalper Light 3L
- Рукавички Inov8
- Бігова шапка Inov8
Гадаю, можна було вдягатися і по-легше. Втім, виходив із “песимістичного” погоднього прогнозу, а все вийшло краще ніж очікували. От вам і погода у горах:)
Спорядження
- Ліхтарик (обов’язкове): взяв свій Petzl, компактний, маленький
- Наплічник Dynafit Alpine 9
- М’які фляжки по 0,5л
- Біговий пояс Go far equipment
- Трекінгові палиці Black Diamond FLZ
- Годинник Suunto9
Accnowledgements
Я дужже вдячний усім-усім, хто вболівав та підтримував до та під час цієї непростої для мене гонки!
В першу чергу – дякую моїм Юлі та Валі за їхнє розуміння і терпіння. Завжди пишу, що сама ультра з усіма дорогами-переїздами – це всього кілька днів (якщо закородоном – то може тиждень), а от підготовка до неї – відбувається майже щодня протягом довгих місяців… Дякую моїм Партнерам, які допомагали та підтримували продукцією, засобами для відновлення під час підготовки та самої гонки: Nutrixxion Ukraine, Suunto Ukraine, Compex Ukraine, Trekking TM – Перші захисні шкарпетки і компресійні гольфи України.
ФОТО у статті: від Taras Khimchak, Fun Karpaty Trail
