Canyon Endurance 100: перша ультра в США

“Перший млинець – завжди комом.” – ось що приходило на думку після ультрамарафону Canyon Endurance 100 (100k, +4880m), який цього року входить до UTMB World Series та є кваліфікаційним на Western States Endurance Run 100

З одного боку, не можна сказати, що старт вийшов зовсім кепським. А з іншого – він був дуже далеким від “ідеального”.

В ультра-трейлах – все дуже відносно. Скажімо, різниця в погодних умовах може вартувати вам як хвилин, так і годин порівняно із результатами попередніх років (у плюс чи в мінус, це вже залежно як ці умови змінилися:). Цього разу погодні умови були відносно сприятливими – 90% маршруту проходило в тіні дерев, а сніг і сльота на останніх 6-7км – то швидше був фан аніж серйозна перешкода. Однак, хоча загальний пул учасників (понад 400 зареєстрованих) був не великий – подолання траси зайняло чимало часу. Чому так сталося, будемо розбиратися.

Підготовка

Canyon Endurance 100 – мав стати ключовим стартом весни і ще однією “цеглинкою” у підготовці до UTMB 2022. Але коли 24 лютого почалася війна в Україні – стало ясно, що всі ці плани відходять на “другий план”. Втім, намагався в міру можливостей тренування продовжувати і, загалом, останній місяць перед забігом вони проходили у режимі максимально можливому за умов, які склалися.

Із недоліків в процесі підготовки:

1. Високий рівень стресу
2. Відсутність потрібних тренувальних об’ємів
3. Мало спеціалізованої роботи в гірку
4. Відсутність гірської підготовки

Перші два пункти частково можна назвати незалежними факторами. Звичайно, маючи “мирне небо” над головою – тренуватися принаймні була можливість. З іншого боку, звичайно максимальну кількість часу вивільнював аби допомогти друзям в Україні та Україні загалом.

Що стосується роботи в гірку, на якій будував свою підготовку до минулорічного ЧУ з трейлу, а потім і ССС UTMB, то її просто було мало, порівняно з тим самим 2021 роком. А от в горах побувати не вийшло зовсім окрім однієї поїздки з американським товаришем, Марком, та 40км пробіжки… Ситуація складалася дуже схоже до Skole Ultra Trail-2020. Втім, я був налаштований оптимістично, бо ж протягом пів року базу заклав непогану.

Полювання на Дракона: Skole Ultra Trail-2020

Чемпіонат України з трейлу: 50 миль до срібла

CCC UTMB-2021: на 100 км ближче до Мрії

День до старту

Мені дуже поталанило, що один із друзів Марка, Шаймал – також зареєструвався на цьогорічний Canyon Ultra 100. В США великі напряги із громадським транспортом, тож мій початковий логістичний план із добиранням до легендарного містечка Оберн (Auburn) – який складав приблизно 8 годин вдалося замінити поїздкою машиною і 4 год дороги.

Втім, приїхали ми під самісіньке закриття видачі стартових пакетів. На щастя волонтери без проблем стартові набори видали. Потім ще довго чекали вечері у ресторані і добиралися до готелю, який зняв Шаймал на airbnb в сусідньому містечку. Поки я все приготував на день старту вже була майже 23 вечора, а вставати треба було о 3 ранку, бо старт був о 5 ранку…

День старту

Поспати толком не вийшло. Стан був так собі але нічого критичного, тож мав надію, що “розбігаюся”:) Швиденько поснідав рисовою кашею швидкого приготування і батончиком, трохи за близько по часу до старту, зазвичай їм за 3 години, не менше. Поки ми дісталися стартового майданчику часу аби забігти в туалет – також не лишилося. Ну, це ж старт серії UTMB – тож десь на КП забіжу. Протискаюся ближче до першої лінії, вмикаю ліхтарик. Але світла поки більше ніж достатньо. Зворотній відлік і натовп радісно зривається в темну ніч.

_{https://www.facebook.com/runcanyons/photos/a.126631284173888/1723057471197920/}

Старт-КП1 (1-12км)

Невеликий підйом на початку змінився спуском, дорога – вузенькою стежкою, яка знову влилася в дорогу. Оскільки хотів поборотися за призи – намагався втриматися у першій двадцятці. Звісно, голос свідомості час від часу намагався звернути увагу на те, що бігти по 4:00/к трохи за швидко для як для початку гонки. Втім недосипання вкупі з адреналіном – зробили свою чорну справу. Я вперто біг намагаючись втриматися за невеличкою групкою, сподіваючись, що далі та вповільниться і бігти буде комфортніше.

КП1-КП2 (12-24,5км)

Хоча КП1 я пролетів не зупиняючись, – стало зрозуміло, що на КП2 треба буде зробити довшу зупинку, бо у туалет вже дуже припікало. Тож продовжував “маслати” аби не відстати від групи і по-можливості, закласти якийсь запас часу.

Поступово стало визирати сонце і у якийсь момент зняв накидку. Дорога знову перетворилася у стежку і тепер поволі петляла вгору. Кут підйому був невеликий, тож я вирішив не використовувати трекінгові палиці. А дарма. На котромусь зі спусків після удару об камінь вилізла ще одна халепа із великим пальцем на правій нозі. Тепер бігти дуже швидко зі спуску не виходило, доводилося якось “маневрувати”. Однак, я продовжував терпіти та бігти до заповітного КП2.

На КП – швиденько поповнив запаси води та коли і забіг в туалет. Від своєї групи я, звісно, відстав, втім тепер почувався значно більш сфокусованим, бо кишечник вже не турбував.

https://www.facebook.com/runcanyons/photos/pcb.1723171154519885/1723170457853288/

КП2-КП3 (24,5-39,5км)

Розплата за швидкий темп напочатку почалася вже після КП2. Мене стали обганяти як хлопці, так і дівчата. Невеликі підйоми, спуски, річка з правого боку. Ми бігли маршрутом легендарних Western States і краєвиди мені дуже нагадували Крим. Ноги налилися втомою але найбільш неприємно було відчувати скутість в області поясниці. Все ж пригода із протрузією чи грижею в районі попереку на початку грудня 2021 – лишила свій відбиток і , вочевидь вправи на укріплення м’язів спини дали свої результати але цього було замало. Цікаво, що на одному з фото якщо придивитися видно наскільки порушена біомеханіка руху. По відчуттях – скутість у поясниці значно обмежувала довжину кроку, змушувала збільшувати амплітуду рухів верхньої частини тіла і нахилятися вперед…

КП3-КП4 (39,5-53км)

Десь в районі 40км закралася підступна думка, що мабуть це буде мій перший DNF. Бігти було важко, у попереку боліло і відчувався дискомфорт, бігти спуски було неможливо, бо ще й нігті на обох пальцях давали про себе знати.

Вирішив дістати нарешті палиці й спробувати змінити біомеханіку бігу. Як не дивно, через кілька кілометрів відчув, що рухатися стає легше. З’явилися сили, тож я почав додавати швидкості. Поступово, на підйомі підібрав чоловік 10, які раніше мене обігнали.

Вибіг до КП, яке знаходлося на околиці селища. Цікаво, що метрів 200 дороги перед КП були заставлені машинами груп підтримки (на цьому КП це було дозволено). Тож дехто з бігунів просто підбігав до своєї команди скидав наплічник, хапав новий і біг далі. Швидше ніж формула 1:)

КП4-КП5 (53-62км)

Бігти стало легше, з’явився потрібний фокус уваги. Я підозрював, що втримати його буде не так просто, однак радів, що, принаймні, він врятував від ймовірного DNF. Попри те, що вже розумів, що годі було й мріяти зараз про ТОП-10, старався зробити все можливе в умовах, які склалися. А ще – багато посміхався та махав волонтерам. Їх було дуже багато на пунктах підтримки, там, де дозволялася допомога волонтерів.

КП5-КП6 (62-71км)

Втім, підйом чи “друге дихання”, очікувано пройшли і тепер доводилося знову зануритися у темні закутки “печери болю”. Головне було продовжувати достатньо пити, харчуватися й утримувати фокус аби спад, що наближався не був ще “глибшим” ніж попередній.

Власне, досвід та деякі приийоми – допомогли.

Ультратрейл і «pain cave»: 5 прийомів уникнути DNF

Так, ультрамарафон – це багато в чому про “голову”. Але в той же час без необхідної фізичної підготовки ви ніколи не досягнете поставленої мети – чи то фінішу чи то потрапляння на тумбу. Тож і готуватися до ультра слід комплексно…

КП6-КП7 (71-80км)

Петля по мертвому лісі зайвий раз довела, що менші дистанції ультра даються мені легше. Бо після орієнтовно 80-о км почалися проблеми з кишківником. Їсти не хотілося, час від часу траплялися больові спазми.

На цьому КП я свідомо залишив 3 гелі, які, як розумів, не зайдуть зовсім. Натомість, взяв на останні 20 км гелі-ізотоніки та жувальні цукерки.

КП7-Фініш (80-96км)

Після різкого спуску почався підйом, який заводив все вище і вище в гори. З’явився сніг і… калюжі та багнюка. Власне, стежка стала суцільною калюжею, яку часто неможливо було оббігти десь збоку. Намагався балансувати використовуючи палиці та місив грязюку розуміючи, що ось же вони – останні кілометри.

Фініш довго не з’являвся, тож біг на кока-колі та воді, яку довелося навіть піднабрати з джерела при дорозі. Але ось стало чути звуки, видно фінішні стрічки десь поміж дерев. Я прискорився, наскільки це дозволяв сніг і суцільні калюжі і побіг вперед. невдовзі з’явився фінішний коридор і така довгоочікувана арка!

Фініш!

Результат

Мій час 11 год 38 хв і 49 місце в загальному заліку. На більш ніж 3 год повільніше за переможця. В той же час – по складності траси, яка майже відповідає Skole Ultra Trail і по довжині і по набору висоти (тут навіть на 500м більше набір), – то такий результат виглядає і не надто погано. Бо у 2020р. SUT з великими стражданнями пробіг за 13:07, хіба що спека була більш дошкульнішою, ніж сьогодні.

Висновки

Ультра вийшла хорошим уроком. Наробив дуже багато тактичних помилок (ніч перед стартом, швидкий темп на початку, не використання бігових палиць з першого підйому), за які заледве не поплатився DNF-ом. А крім того, травна система знову трохи підводила, тож на майбутні 80км+ старти є хороший челендж знайти й відпрацювати систему харчування.

Загалом 100км+ ультра якщо бігти на результат все ж потребують значно ретельнішої підготовки часових і фінансових ресурсів. В т.ч. менше стресу, сфокусовані тренування на ключових параметрах (повне відновлення після травми, гірська підготовка і т.д.), повноцінний відпочинок перед стартом, а також адекватна тактика під час самого бігу. В умовах зараз попри те, що не на фронті фізично, таких умов досягнути практично нереально, а тому бігти на результат – вже буду мабуть після нашої Перемоги. Будемо сподіватися, що спільними зусиллями збройних сил, волонтерів та всіх небайдужих – вона настане скоро.

Фото обкладинки статті: архів автора