Контролер перевірив фіксатори й повернувся до пульта керування. За мить наш маленький вагончик поволі потягнуло вгору. Такий собі міні-фунікулер, тільки у маленькій кабінці без даху. Ще мить й уся наша вервичка вагончиків опинилася на самісінькій вершині та… шугонула вниз. Тіло втиснуло у сидіння і здавалося, що мене разом із цим кріселком кинули у прірву… І хоча це був вього-на-всього атракціон “американські гірки” у парку розваг у Сан-Хосе, це дуже дивне відчуття “польоту в порожнечу проти своєї волі” дуже перегукується із тим станом в якому ми з родиною опинилися 24 лютого.
Обставини склалися так, що на момент нападу рф і початку повномасштабної війни наш “маленький сімейний візочок” був тут, у Каліфорнії, а не в Україні, де лунали вибухи російських бомб та снарядів. Однак, той стан вільного падіння з 24 лютого до сьогодні з усіма його трагедіями, жахіттями, перемогами, надіями, невизначеностями, – відчувається й досі, хоч ситуація зараз завдяки ЗСУ, волонтерам та підтримці союзників краща поріняно з першими днями…
Дуже радію, що біг значною мірою допомагав протягом року психічному здоров’ю в цей стресовий час, а також став додатковою можливістю назбирати кошти для підтримки України та українців.
Але повернімося не надовго у прохолодний і дощовий каліфорнійський січень 2022 року. Року, який міг стати роком здійснення однієї з моїх великих бігових Мрій (пробігти UTMB:), а став… Та про все по-порядку.
Побігли!
***
Початок року
Починався рік 2022 тривожно. РФія вже кілька місяців брязкала зброєю на кордонах України. Я кілька тижнів як нарешті почав знову бігати після отриманої на початку грудня травми. То було певною мірою продовження історії ще з січня року 2021 із протрузією міжхребцевого диска. Спиною давненько не займався, направду кажучи, періодично старався розтягувати але не більше того. І, як часто буває, в певний день “Х” наклалося одразу кілька факторів й маленький дискомфорт рано-вранці, який часто бував і до цього, під вечір перетворився на пекучий біль, який розливався тілом, при найменшому русі.
Два дні провів на знеболювальних, коли кожен найдрібніший рух то був удар електричним струмом по всьому тілу, ще два тижні – ледве накульгував по квартирі. До лікарів не зверталися. В фазі, коли зовсім було кепсько – транспортувати мене до якогось медзакладу було справою нетривіальною, хіба викликати швидку але то шалені гроші тут в США. А потім, як ситуація стала покращуватися – порадився зі своїм фізіотерапевтом і вирішив просто дати спині трохи часу.
Направду кажучи, не дуже розраховув на те, що саме пройде. Робив “кішку”, вправи на розтягування (ліву ногу не міг спершу повністю випрямити, а потім не міг нахилятися), по-троху став ходити… Сподіваюся, ті всі “маневри” справді пішли на користь, хоча, може бути й таке, що як у анекдоті про грип: не приймаючи ліки – хворієте тиждень, а з ліками – всього 7 днів”:)) Втім, що точно дали вправи – це зміщення уваги від роздумів “чи тепер зовсім капець чи ще ні”, “чи пройде цей біль чи ні” на дуже предметні дії й маленькі кроки, які ведуть до цілі – одужання. З цієї т.з. їхня роль в процесі реабілітації – просто неоціненна.
Зі “смішного” у той час запам’ятався один випадок. Це вже було днів 7 після травми. Я вже по-троху ходив-чвалав зі швидкістю (в це важко повірити) але – 1км за 25-26 хв 🙂 Юля не могла того дня приїхати за Валею зі Стенфорда (заняття у школі закінчувалися о 13:30), тож я вирішив одразу не їхати на таксі, а дійти до школи пішки, вийшовши заздалегідь. Зазвичай, на ті нещасні 2,5 кілометри до школи у мене йшло хвилин 20. Враховуючи свій тодішній фізичний перформанс – заклав на мандрівку 1год 20хв. Однак, виявилося, що я не врахував два фактори: місцеві гірки й те, що треба було нести з собою досить габаритний і незручний кілька кілограмовий бустер від автокрісла, потрібний аби під’їхати з Валею на таксі додому.
Вийшовши з дому перший кілометр я накульгував аж 32 хвилини(!). Було дуже незвично повзти з такою швидкістю “равлика”. Звичайно, думки в цей час були зовсім не про райдуги та єдинорогів.
Аж ось, “штурмуючи” черговий пагорб, я побачив, що мені на зустріч йде літня жінка з патиркою. На вигляд їй було років 70 й вона заледве пересувала ноги, піднімаючись на узвишшя приблизно з такою самою швидкістю, як і я. Ми посміхнулися одне одному, привіталися та пошкандибали далі – кожен в своєму напрямку. Двоє людей з різних світів, які за збігом обставин, опинилися отак в одній і тій самій точці простору.
На жаль, особливо порефлексувати з цього приводу часу тоді не було. Мій темп лишався значно нижчим запланованого, тож довелося викликати таксі й доїхати аж цілий кілометр до школи вже на машині. Як сідати в машину з протрузією/грижою міжхребцевого диску поперекового відділу – то окремий цікавий лайф-хак. Може для якогось іншого допису;)
Доречі, ще одним фактором, який сприяв одужанню став ЧС з трейлу і гірського бігу, який перенесли на лютий 2022 року. Втім, десь на початку січня стало відомо, що його знову перенесли – цього разу на листопад 2022 року. Що ж…
На якомусь етапі, коли вже значно полегшало (пройшло вже більше місяця), став думати про місцеві старти і найпершим, найближчим (буквально 3км від дому) та найдешевшим (30$) був Stanford Dish Run 27 лютого.
Stanford Dish Run
Stanford Dish – пішохідний коловий маршрут схилами навколо радіолокаційної тарілки. Подейкують, колись це була система моніторингу і захисту неба від радянських ракет. Але зараз величезний локатор використовується цілком у мирних цілях для досліджень.
По цих гірках я бігав щовихідні довгі пробіжки й інколи навіть забігав на тижні. Єдине, що найдовша дистанція Stanford Dish Run була усього 5,3k. На такій “короткій” дистанції не змагався вже н-років й розумів, що доведеться “викашлювати” легені, а я цього не люблю. Втім, як то кажуть, виходити із “зони комфорту” завжди не завадить. Зі своєї зони комфорту я тоді вийшов, правда не зовсім так, як очікував. 24 лютого почалася війна, а з нею і кілька перших майже безсонних ночей.
Stanford Dish Run-2022: випробування на міцність
Стрес перших днів, а потім тижнів війни – звичайно не сприяв а ні біговій підготовці, а ні хорошому стану здоров’я загалом. Спершу “шок” від подій, які розгорталися в Україні був надто великим і навіть біг не знімав стрес, а тільки його додавав. Напевно, значною мірою, це була як повнісінька невизначеність ситуації, так і “цілком нормальне і звичайне” життя людей довкола. Це вносило у життя просто шалений дисонанс! Адже попри те, що ракети нищили наші міста й фото з України були на перших шпальтах всіх новин – переважна більшість людей жила своїм звичним життям, як ніби нічого і не трапилося…
My Heart Counts 10k
Про цей забіг на початку 11 квітня дізнався випадково від друга Андрія, який навчається в Стенфорді. Вирішив пробігти як тренування, а ще – зробити черговий “шов ап” з українським прапором. Направду кажучи 10к по шосе, ніколи на результат не бігав раніше. Траса проходила навколо кампуса Стенфорда – тож очікував, що вона буде плоскою і швидкісною. Особливих ілюзій на рахунок призового місця після Stanford Dish Run не мав, бо розумів, що хлопці (а може і дівчата:) з track and field Стенфорда з їхніми швидкостями зможуть легко накинути мені кілька хвилин на 10-і.
Ціна на забіг була також символічною – в районі 30$ і всі кошти йшли на благодійну організацію, медичної школи Стенфорда, яка опікується пацієнтами з операціями на серці. На стартовій галявині – було чималеньке експо, тут само волонтери видавали номери та шпильки, а також – футболки учасника. Зробив невеличку розминку й за 5хв став пробиватися у стартовому коридорі по-ближче до арки, визираючи знайомі-незнайомі “худорляві” постаті із трек-енд-філд.
Але, виявилося, таких не було. Тож перші кілька км біг “спокійно” по 3:45 за учасником, який лідирував, а далі – взяв ініціативу у свої руки (і ноги:) та почав створювати відрив. Траса виявилася із солідними гірками, зовсім ніяка не швидкісна, як я сподівався, до того ж – метрів на 400 коротша заявлених 10к. Довелося добряче похекати й постраждати на підйомах. Із плюсів дистанції – хороша розмітка та вело-маршал, яка показувала шлях практично протягом всієї дистанції (в якийсь момент я забіг на коло учасників старту на 5км, вони стартували після нас, і маршал ненадовго загубилася:). Під кінець – піднажав й фінішував за 34:31, встигнувши розгорнути український прапор. Ось так, неочікувано, – опинився на вершині тумби, ще й показав непоганий фінішний час.
Як такої церемонії нагородження і призів не було. Але отримав медаль фінішера й засвітився у якихось місцевих новинах з прапором України, що, власне, навіть перевершило найсміливіші очікування від забігу.
Цікаво, що тут само зустрів свого викладача Біомеханіки, професора Скотта Делпа та команду з його лабораторії, яка збирала дані для одного із проектів. Також поволонтерив вніс і свій невеличкий внесок у цю хорошу справу:)
Canyon Ultra 100k
Насправді, через війну думав відмовитися від запланованого на кінець квітня Canyon Ultra 100k в Оберні. Але під час однієї із фандрайзингових кампаній познайомився з ультрабігуном Марком, який жив неподалік – навіть збігали кілька довгих тренувань разом. А головне – він познайомив мене зі своїм приятелем Шаймалом, який також планував їхати на цей старт, а значить знімалося логістичне питання, що без авто – було не таким простим для вирішення. Вирішив їхати. Зрештою, як показував досвід, навіть фініш з українським прапором – значив чимало для збору донатів й розширення підтримки України пересічними американцями.
Бігова форма на той час була така, як була, об’єми не ті які хотілося б але, принаймні стабільні. Та все ж сподівався фінішувати за 10-11год й потрапити у ТОП-20. Вийшло за 11:37 і довелося чимало постраждати!
Canyon Endurance 100: перша ультра в США
Попри “гіркий” і “болісний” досвід, гадаю, точно не змарнував там часу. Ми всі прагнемо “ідеальних” умов для підготовки й таких самих стартів. Але одна із важливих компонентів ультра – це їхня непередбачуваність: від погоди, до реакції шлунку на звичні (здавалося б) спортивні гелі. І тут вже вступає у гру – пластичність. Або ж, іншими словами, – ваше вміння “творчо” вирішувати проблеми, які виникли, долати перешкоди й несприятливі збіги обставин.
Вміння ментально переналаштовуватися – змінює дуже багато. В критичних ситуаціях замість деструктивного й контр-продуктивного стану, який приводить тільки до DNF, Ви зможете переключатися у “конструктивний/продуктивний” стан та знаходити попри всі фактори й негативні обставини ті зачіпки-мотивації, які будуть допомагати продовжувати рухатися вперед.
Ультра – це змагання, швидка екскурсія, пригода, дослідження своїх можливостей, гра… Існує безліч граней ультратрейлу і конструктивний/продуктивний ментальний стан, – це коли ви вмієте гнучко, залежно від ситуації та потреб, переключати фокус своєї уваги із однієї грані на іншу та насолоджуватися їхніми проявами, а не фіксуватися/застрягати на котрійсь та страждати…
Фандрейзингові кампанії
Після Canyon Ultra 100k – посилилися проблеми зі спиною, тож змушений був нею зайнятися вже серйозно. І, в цей же час, нарешті, почався етап фандрейзингових кампаній. На жаль, чимало часу було втрачено на спробу знайти варіанти провести бговий івент у самому Стенфорді. Тільки через кілька тижнів переписок, zoom-колів, зустрічей – з’ясувалося, що система Стенфорда по-перше дуже не лабільна до незапланованих івентів, по-друге – щоб мати шанс щось тут провести треба аби організатором була одна зі студентських організацій, а по-третє, головне, – не можна збирати гроші в рамках заходу ні на що окрім самого Стенфорда.
Bay to Breakers
Втім, у пригоді стала порада Яни Ратман – зібрати 15 людей від ГО Nova Ukraine і пробігти командою популярний забіг Bay to Breakers, який проходив у середині травня. До забігу лишалося усього тижні 3, коли ми розпочали фандрейзингову кампанію але завдяки не аби якому ентузіазму кофаундера Nova Ukraine Ніка Білогорского, а також спільними зусиллями оргкоманди. Дужже вдячний Марині Валеєвій з якою ми були як то кажуть “на одній хвилі” розподіливши сфери відповідальності та влаштовуючи разом купу нюансів.
Незважаючи на досить специфічну погоду того дня – все вдалося, пробігли разом командою Nova Ukraine через всі гірки Сан-Франциско в спокійному темпі 11км. Але головне, що при цьому назбирали 21,500$.
Run for Childrens of Ukraine
Це вже була одна із кампаній в якій я виступав більше амбасадором аніж організатором. За ініціативи Каті Слинькової, яка навчається у бізнес-школі в Стенфорді, вирішили спробувати допомогти зібрати кошти на обладнання для підтримки новонароджених в пологових будинках України. Кампанію робили від Ukrainian Student Association at Stanford University, в партнерстві із the Ukrainian Association of Washington State.
Кампанія тривала з початку червня до 24 серпня з кількома “активними” фазами але офлайн старт пройшов 10 серпня: зробили з друзями 10км коло навколо частини кампуса Стенфорда.
В підсумку назбирали 8915$
San-Francisco Half-Marathon
Направду кажучи, бігти цей півмарафон зовсім не збирався. Більш того, якраз перебував на стадії “бігових канікул” й активно займався пошуком роботи. Скинув при цьому тижневі бігові об’єми до мінімуму.
Втім, один із друзів, Влад Дергунов, за тиждень до події запропонував зробити фандрайзингову кампанію, бо він планував бігти марафон. Ідея такої кампанії мені сподобалася, загітував ще одного товариша з українським корінням, Джона Стрішака, пробігти не цілий марафон, а “половинку”. І ось, в Чт купив слот, в Пт забрав стартовий номер, а у Нд о 6 ранку вже стояв на старті серед тисяч інших бігунів.
Що сказати – давненько півмарафон не давався мені так важко.
Оскільки у блозі не описував всі перипетії, розповім тут коротко. Старт відбувався на набережній і побіжно глянувши карту – сподівався, що весь півмарафон окрім останніх кількох км буде плоским. Виявилося, що він був плоским тільки першу половину, а далі по перепадах висоти – був дуже схожим із київським, тільки все це било по ногах на 2-ій половині рейсу.
Спав перед стартом я напрочуд погано, подрімав певно лише кілька годин. Зайняв позицію для бігу далеко від запланованого часу на 1:24 – тож мусив витратити чимало зусиль на початку оббігаючи щільний натовп. Як трохи “розвиднілося” – додався вітер, нагадуючи Дніпровську набережну, де без нього не обходилося жодного старту.
Однак, найцікавіше почалося тоді, коли від мосту “Золоті ворота” почали бігти через місто до “Централ парку”. Осі це вже були суцільні гірки та випробування для ніг. Якось-то фінішував за 1:26, і, виявляється, ще примудрився у своїй віковій категорії 35-39 забігти на тумбу (2 місце).
Нафандрайзили на трьох з друзями бігунами близько 2000$.
Run for Ukrainian Independence
Початково була ідея пробігти 24 серпня 24-годинну естафету у Сан-Франциско, зробивши подію медійно цікавою з он-лайн трансляцією. Але на заваді стали знову схожі обмеження з якими стикалися при спробі організувати забіг в Стенфорді. Виявилося, що легально провести нічний забіг – неможливо, принаймні за тих організаційних і часових умов, які ми мали. Відповідно – вирішили провести естафету із 24 колами (1 миля) і 24 учасниками.
Незважаючи на дощ, і дужже холодну погоду (як тут не згадати Марка Твена з його: “У мене ніколи не було холоднішої зими аніж літо в Сан-Франциско”) завдяки хорошій орг-команді (Джон Стрішак, Юля Зіммерман, а також Міхаель Хаін, який дужже допоміг з логістикою людей та потрібного обладнання) все пройшло чудово – отримали купу позитивних емоцій та реалізували задумане.
При цьому нафандрайзили близько 4500$.
Run to Rebuild Schools
Ідейними натхненниками цього фандрайзингового проекту були друзі із Берклі: Юля Даві, Віра Єфремова, Даша Бакшинська. Основна мета – назбирати гроші на реконструкцію одного з комп’ютерних класів у одній зі шкіл зруйнованих у місті-герої Чернігові. Кошти збирали як на донорбокс так і на спеціальний рахунок відкритий для цього Nova Ukraine, а потім переказували організації SavED, яка в Україні займається відновленням освітньої інфраструктури.
Долучився до організації та фандрайзингу в міру наявного часу та сил і мав би пробігти “половинку” у Берклі в кінці жовтня. Сподівався, “реабілітуватися” після експромту в Сан-Франциско. Однак, в силу певних обставин – змушений був відмовитися від участі в самому старті у останню хвилину…
Втім, протягом всієї кампанії, яка тривала практично до кінця листопада – спільними зусиллями назбирали 10000$ – це якраз мінімальна потреба на відновлення одного класу…
Golden Gate Ultra 50
Цей старт планував останнім у біговому сезоні. Хотілося як реабілітуватися за минулорічний “поворот не туди” на трейловій половинці й втрачене призове місце так і пробігти ультру аби зовсім не розгубити бігової форми.
Golden Gates Trail Classic: мій перший трейл у США
Думав про 100км дистанцію але через деякі травми, які вискочили за кілька тижнів до півмарафону в Берклі – розумів, що на таку довгу дистанцію опорно-рухового апарату може і не вистачити. Ті травми вдалося, що називається “стабілізувати” певними вправами й зменшенням навантаження але бігти 100к було ризиково. Відповідно, зареєструвався на 50к, щиро сподіваючись, що попередньої підготовки та вжитих “заходів стабілізації” вистачить аби дистанцію здолати. Докладно про старт писав тут:
“Золота осінь”: перемога на Golden Gate Trail Classic 50k
На диво, незважаючи на всі передстартові перипетії та, м’яко-кажучи, далеко не ідеальний стан опорно-рухового апарату – ноги ту дистанцію витримали і, навіть, забіг на перше місце з часом 4:31.
Вкотре подивувавшись як же полюбляє бігова фортуна всякі фокуси. Скільки разів, будучи у набагато кращій біговій формі – фінішував на 2, 4 і ще більш віддалених позиціях через просто наявність сильнішого складу суперників або зроблені помилки… А ще – переконався у важливості правильного налаштування. Своїми думками із цього приводу також поділився у дописі блогу.
***
Статистика
- набігав трохи більше 3361,3 км за 12 місяців, із близько 15000м набору
- велосипед – став значною частиною тренувань у 1-2 зоні, понад 150год
- 6 стартів: ультратрейли 53 км і 101 км, півмарафон, 11k, 10k, 5k.
Подіуми:
- 1-е місце на Golden Gate Trail Classic (50k)
- 1 місце на My Heart Counts (10k)
- 2 місце кат. 35-39 на San Francisco Half-Marathon
- 2 місце кат. 26-39 на Stanford Dish Run (5,3k)
- 49 місце на Canyon Endurance Run (100k)
- командний фініш на Bay to Breakers (11k)
Плани на 2023
В ситуації, яка є зараз – важко щось планувати далі аніж на кілька місяців. Але дужже сподіваюся, що “зірки зійдуться” й вдасться цього року пробігти UTMB (171k, +10000m), використавши мій слот, який організатори люб’язно перенесли з 2022 року на 2023 рік.
Точно будуть різні забіги-фандрайзери, для збору коштів і, як вистачить часу та натхнення:) ще якісь проміжні старти.
Acknowledgements
Наостанок, хочу подякувати за черговий ультра-рік:
– моїй коханій дружині Юлі та донечці Валі за їхню підтримку, терпіння йстворення сприятливих умов для тренувань. А також – за натхнення рухатися до своєї Мрії!
– всім друзям, які допомагали в цей складний час організовувати кампанії зі збору коштів, а також брали в них участь. Особливо: Ніку Білогорському, Юлі Зіммерман, Каті Слиньковій, Джону Стрішаку, Юлі і Віталію Даві, Марині Валеєвій, Міхаелю Хаїну, Владу Дергунову, Яні Ратман і Владу Межибовському, Андрію Торчило, Вірі Єфремовій, Дарії Бакшинській, Марку та Айрін Тайденс…
Завдяки Вашим зусиллям, залученості й підтримці ми змогли допомогти багатьом і багатьом українцям!
– усім Патреонам блогу Time2trail, – завдяки Вашій підтримці маю трохи більше часу та натхнення займатися блогом!
– організаторам Bay to Breakers, Berkeley Half-Marathon – за підтримку України і наших наших фандрайзингових кампаній!
– всім друзям-бігунам в США та Україні: за подолані разом кілометри; за захист України у лавах ЗСУ; за волонтерство й допомогу українцям; за успішні виступи на міжнародних стартах, попри відсутність можливості для повноцінних тренувань; за натхнення і мотивацію продовжувати боротися навіть за вкрай складних умов й далі розширювати горизонти своїх можливостей.
***
Ось таким був рік біговий 2022. Хочеться вірити, що рік 2023 принесе всім нам таку жадану Перемогу та звільнення усієї території України від рф-ських загарбників. А також – міцне здоров’я та відсутність травм. З такими двома факторами – пробіжимо не одну тисячу кілометрів та швидко все зможемо відновити та відбудувати.
Всі “гірки” – подолаємо. І – переможемо. Слава Україні!
Фото обкладинки статті – найвищі “американські гірки” в США (штат Колорадо): https://www.kktv.com/2022/07/06/highest-looping-roller-coaster-us-open-colorado-this-weekend/
0 коментарів