Гуцул трейл-2018: моя ультра-пригода

Мене часто питають – що краще: шосейний біг, марафон чи трейли, біг горами та по всякому бездоріжжю. Відповідаю, як є – це трохи різні формати і кожному – своє. Марафон – це свято. Все яскраве, багато галасу, музики, салютів… Трейл – це завжди пригода. То несподівано піде сніг, то на маршруті грязюки по-коліно, то десь пропустиш поворот і заблукаєш, а то – потрапляєш у такі місця, де б у житті не побував… Я люблю свята. Але пригоди – люблю більше 🙂

В суботу, 31 березня якраз і взяв участь у черговій пригоді – Гуцул трейлі в рамках якого проводився Чемпіонат України з трейлу та здійснювався відбір на Чемпіонат Світу з трейлу, який пройде вже у травні в Іспанії.

Цьогорічна дистанція “Соколине око” складала близько 53км та +2900м набору (трек можна глянути – тут). Хоча щодо набору був нюанс – у багатьох учасників показники варіювали від +3200 до +3500м. У 2017 році про Гуцул трейл дізнався надто пізно, щоб реєструватися. Крім того за три тижні мала бути “Дземброня”, до якої розпланував підготовку і старт раніше на довшу дистанцію – збив би усю “підводку” до змагань та навряд позитивно вплинув би на результат.

Готуватися до цьогорічного Гуцул трейла почав ще з минулого року 🙂 Акцент зробив на гірки, біг з перепадом висот, відпрацювання техніки бігу на спусках, довгі кроси (25-30км).

За день до старту

Приїхав до Вижниці у Пт 30 квітня, бо ж стартувати зовсім “з коліс” вранці в Сб – не хотілося. Вирішив трохи відіспатися перед змаганнями та роззирнутися на місцевості, що і як. Оселився у СОК “Богатир”, який знаходиться практично у самісінькому Центрі.

Слід сказати, що Вижниця – досить симпатичне і тихе містечко. Приїхав з Києва у зимовій куртці, а там вже було +10+15, справжня весна. Ввечері зробив невелику пробіжку – 2,5км до першого підйому і назад.

День старту

Хоча старт був аж о 12:00, прокинувся по-раніше, щоб за 3 години до початку – перекусити та забрати набір учасника. Сніданок традиційний – вівсянка +бутерброди з арахісовим маслом та сиром. Далі, ще раз перевірив спорядження та пішов за стартовим. Був приємно здивований, коли на додачу до набору видали ще й футболку. Щиро вдячний Організаторам за такий сюрприз!

Після отримання номера, повернувся до готелю. Вирішив бігти в куртці-вітрівці, яка була у обов’язковому спорядженні. По-факту – було жаркувато. Хіба від колючок куртка ліпше захищала ніж лонгслів чи термокофта.

Спорядження:

• кросівки Roclite305 #Inov8
• Гольфи #2ХU
• легінеси 3/4 #Nike
• шорти #Reebok
• лонгслів #asics
• куртка з капюшоном #4Sports
• баф

Крім того із обов’язкової снаряги:

• шапка+рукавиці #Inov8
• пластикова “чашка”, що складається – на 200мл
• мобільний
• налобний ліхтарик #petzl + запасні батарейки
• міні-аптечка
• наплічник #UltimateDirection 11L
• свисток
• ізофолія

із необов’язкового прихопив також:

• трекінгові палиці (рекомендовані організаторами) #BlackDiamond
• питна система #Inov8 на 2L
• сумка напоясна #Deuter

Харчування+гідратація

Їжі розраховував на 7-8 год бігу із врахуванням 2-ох пунктів харчування, на яких точно можна було б чимось перекусити та 4-ох пунктів гідратації, де можна було попити і набрати води. По 1 гелю та 0,5-1 батончику на кожні 40хв. Відповідно з собою було 6 гелів #Nutrixxion (+1 запасний) та 5 батончиків (#Nutrixxion), ізотонік робив з таблетки #GU – 0,5л вистачило на майже на 42км, далі розвів ще 0,5л порошку від #STEALTH. За день до старту і на наступний день після – пив #Eliksyr myst drink – ізотонік з дуже не нав’язливим смаком, який гарно заходить. Якраз виграв дві пляшечки на засніжених Феофаніївських гірках.

СТАРТ

За 5хв до старту – прийшов на площу в Центрі. Тут вже зібралася чимала тусівка знайомих бігунів. Хтось біг 53км, хтось – лише половинку, поки всі були радісні та усміхнені. Без особливих церемоній вишикувалися в лінію, яка більше нагадувала півмісяць і за сигналом – рушили!

1-15км КП1-2

Спершу бігли великою групою 6-8 чол на чолі пелотону по трасі, яка виводила з містечка до передгір’я і початку трейлової частини маршруту. Попереду машина супроводу – поліція. За мостом, який перекинуто через р.Черемош, спустилися на бічну вуличку і двориками вибігли до першого підйому. І тут виявилася халепа номер один, яка вилізла боком пізніше. Фіксатори на нових трекінгових палицях заклинило. Палиці не фіксувалися повністю, розкладаючись на три частинки щойно висмикував їх із м’якого грунту. Оце так поміняв телескопи на автоматично-складані, краса!Що ж, довелося перу гірку підкорювати упираючись руками в коліна. Ноги були ще “свіжими” – тож це не не складало особливих проблем. Вибігши на хребет бігли групою. Сергій Сапіга і Олег Сурженко в основному попереду, ми з Володимиром Крицкалюком за ними. Сергій в якийсь момент допоміг таки одну з палиць зафіксувати – вже краще ніж нічого.Поки бігли не надто швидко. Однак обгонити і накручувати темп зараз не було резону – стежка була вузькою, а попереду ще чекало чимало кілометрів. Біг та відпочивав одночасно.

В районі 10км – розмітка загубилася. Ми опинилися на невеликому пасовиську від якого дороги йшли в різні боки. Досить довго з хлопцями шукали по трекеру подальший шлях. Втратили до 10хв на блукання. Зрештою, пошуки увінчалися успіхом і далі по руслу першого потічка вибігли на КП1, де наша лідируюча група збільшилася до 6 чоловік. З’їв шматочок банану, набрав трохи води і гайда далі.

За КП нас чекав невеликий набір на якому ми з Олегом трохи відірвалися від решти, найближчим був Крицкалюк. Досить швиденько дісталися КП2. Тут на мене чекав ще один не дуже приємний сюрприз. М’язи гомілок та квадрицепси почали хапати судоми.

– Ого, якщо судомить на 15км – майнула думка – що ж чекати далі?Але як ні як з собою була ампула манезії (Magnesium 250 #Nutrixxion), тож відпив трохи з надією, що “попустить” і, не знижуючи темпу, побіг далі за Сурженко. “Pain is temporary…”, як кажуть “класики”…

15км-35км КП3-5

На щастя, магній досить швидко подіяв. Від другого КП після невеликого підйому – починався спуск. Тут зміг додати трохив швидкості вибіг у лідери. Однак Олег і Володя не далеко відстали, тож до КП3 добігли практично одночасно.

Тут із напоїв була тільки coca-cola, а пити хотілося страшенно. Після випадку з отруєнням на Новий рік у підлітковому віці, до коли ставлюся м’яко кажучи, спокійно… Але ж серед легкоатлетів кола – то “напій богів” не менше…- Грець із нею, – випив стаканчик прохолодного напою, – треба шукати розмітку, якої знов не було видно.Трек йшов через потічок і грязьове болітце вгору. Що ж – погнали…

Підйом запам’ятався тим, що вкотре почало судомити ноги. Відпив ще магнію та тримався за Сурженко. На спускові в село знову відпрацював першим номером. Хоча, може і дарма. Найбільше ж ноги вбиваються саме на спусках….На рівному Олег мене наздогнав і разом перебігли через міст. Тут трохи затрималися, поки шукали поворот. Розмітки ніде не було видно, зорієнтувалися по треку, який був у Олега. Стежка побігла вгору.

І ось тут вже втрапив у яму. Енергетичну. Здавалося, сил немає зовсім, навіть йти важко, ноги час від часу судомить, пити хочеться страшенно. Спиратися повноцінно на підйомі міг тільки на одну палицю, що додавало клопоту. Але знав, що такі моменти бувають – тож просто частіше пив ізотонік, з’їв гель з кофеїном і чекав…

На КП5 волонтерив Саша Шиманський. Він показав на спуск до річечки й сказав, що продовження маршруту там. Побачив, що через річку якраз і Олег перебирається. Остаточно загубив його з поля зору саме після цього КП. Втім, по протектору від його спідкросів – можна було непогано відслідковувати маршрут. Майже як по GPS-навігатору.

35км-53км КП6-9

Поросле зеленим мохом каміння. Чудернацької форми скелі і стежка, що в’ється поміж дерев та брил. Торішнє листя шурхотить під ногами. Несподівано – водоспад. Вода з гуркотом летить донизу. На кілька секунд призупиняюся роздивитися це диво природи.- А де ж поділася розмітка? – руйнує всю ідилію нав’язлива думка.

Там скелі, там річечка, стежки нема…

Нарешті – помічаю клаптик з гуцулом на дереві над потічком. Ого, виявляється треба дертися вгору по руслу! Тут вже з сухими ногами – точно не вийде пройти.

Вода приємно охолоджує забиті ноги, які періодично скручує судомою. Вони немов втратили гнучкість і через це перелазити каміння стало трохи проблемно. Ковзаюся, спотикаюся, падаю-встаю. Але якийсь дивний азарт знов підганяє вперед.

Зрештою, видерся нагору. Тут скелі виглядають ще загадковіше та монолітніше, створюючии якусь особливу атмосферу та відволікаючи, зрештою, від болю.

Незчувся як перед КП6 мене наздогнали Сергій Сапіга і Валерій Шипунов.Виглядали вони досить “свіженько”. Мені ж зараз і свій номер назвати Волонтерам було проблемою. Поки хлопці пробігали вгору, попив трохи води. З’їв батончик, і побіг слідом. Вже було байдуже чи знов почнеться гірка, чи чекатиме спуск, всеодно – яким дістануся фінішу. Це, напевно, була найважча частина маршруту для мене. Біль, судоми, у голові – якийсь сумбур. Здавалося, що всі ті недоспані ночі, всі недовідновлення, а також проколи з палицями, магнезією – навалилися гуртом. Мотивація бігти – на нулі. І тільки десь в глибині свідомості – є розуміння, що треба ще трохи потерпіти, просто дістатися наступного пункту харчування. Якісь 5-6км…- Навіщо? – запитуватиме підступний внутрішній скептик.

І в нього на руках, здавалося б, усі козирі із десятка-другого аргументів – чому слід зупинитися, перепочити. Знаю, що сперечатися з ним – не має сенсу. Тільки втрачати енергію та час. Просто рухаюся вперед.

Інколи біль – повертає до реальності. Раптом немов розвиднюється і з’являється бажання боротися. Повертаються сили. І вже ніби й не було тих 40км горами…

Зрештою, таки добіг до КП6 на 41км – ось вже майже марафончик горами зроблено. Тут був справжній “шведський стіл”. Очі просто розбігалися від розмаїття напоїв та наїдками. Беру консервативно – банан, випиваю спершшу один, потім ще один – і такаж 3-и стаканчики холодної коли, набраю води. До КП якраз і Крицкалюк підбіг. Що ж – треба рушати. Залишаю КП, допиваю залишки магнію і гайда вгору.

Див не буває.

Є години підготовки і бувають моменти, коли обставини складаються так, що ситуація змінюється на краще. Після відвідин КП – якось полегшало і відкрилося друге дихання. Може то була кола, може банани, може залишки магнію, а може й все до купи… Головне, почав по-троху бігти і відчув сили. Черговий тягун – просто забіг, навіть на крок з палицями не переходив.Став додавати швидкості. З’явилося бажання наздогнати хлопців, які були вже далеко попереду. Ще лишався з десяток кілометрів. Хто зна, може і їм зараз важко. Вперед, вперед!

Нарешті потрапив у свій “робочий” стан. Стежка знову веде до скель. Десь тут – легендарна Печера Довбуша… Але зараз немає часу роздивлятися околиці, треба відмітитися на КП й бігти далі.

Ще один спуск і ось – вже останнє КП. Питаю Волонтера – чи є щось пити. Хлопчина пригощає колою (дякую, друже!). Каже, що лишається трохи більше 3км і відставання 14хв.Біжу мерщій розміткою на останній підйом. Темп вже як на фініш, бо що таке 3км для ультратрейлу? Ось, місточок і селище. А де ж розмітка?

Побіг в один бік, шукаючи бодай якихось знаків, побіг у другий. Нічого не було видно. Дістав телефона глянути місцезнаходження. Побачив як наближається Крицкалюк. Дочекався Вову. Вже знаючи, що у призи – не потрапляємо вирішуємо фінішувати разом. Так і забігаємо на центральну площу.

Фініш!Результат: 7год 22хв і 4-5 місце в абсолюті.

Загалом переможцями на дистанції “Соколине око” та Чемпіонаті України з трейлу-2018 стали:Серед чоловіків:1. Олег Сурженко – 6:59

2. Сергій Сапіга – 7:04

3. Валерій Шипунов – 7:09

Серед жінок:

1. Юлія Тарасова – 8:45

2. Дарія Боднар – 8:58

3. Оксана Рябова – 9:19 год

Що ж – ще трохи ультра-досвіду до скарбнички. Чергові гулі “набито”, тож на наступні старти буду вже більш підготованим :-)Дякую Олександру Олівсону та всій команді організаторів, Волонтерам за справді цікаву пригоду! Із того, що можна було б суттєво поліпшити – розмітка. А так – гарна організація, місця неймовірні, маршрут – чудовий!Дякую за файні фото – Євгену Туркулевичу! P.S. Виявилося, що попав у призову сітку – бо нагороджували з 1-го по 6-е місця в абсолюті. Ще один приємний сюрприз від Організаторів 🙂

P.S.S. І дякую за підтримку компанії #Nutrixxion Україна!