– Саш, чого ти такий насуплений? – запитала Юля вранці.
За вікном було сонячно. Донечка Валя – вже прокинулася й гралася улюбленим динозавром Зубастиком.
Я зітхнув. Як пояснити, що після 2017 року (Марафон і… ще трішки? А що як пробігти УЛЬТРА?) чекав на черговий Chornohora Sky Marathon цілий рік?! І, “чекав”, то мабуть не зовсім правильне слово , бо ж насправді – “активно готувався”:) Це був цільовий старт, тому й квитки, житло – все побронював ще в кінці весни. Але травма на Bojko trail ( “Bojko Trail”: 50-ти мильник українськими Бескидами), який таки добіг і виграв – усі ці плани змінила… Як же я хотів встигнути відновитися до Чорногори! Але ні. Якби ж я тоді трохи більше знав про специфіку ITBS й відновлення то певно й діяв би по-іншому… Ймовірно й відновився би, зрештою, швидше 🙂 – Та все Ок. – відказую та зітхаю, – Давайте збиратися. У Валі скоро старт (дитячий забіг на 100м), а треба ще поснідати…
Був 2018 рік, на момент старту Чорногори – навіть у легкому темпі я не міг пробігти більше 3км, потім з’являвся дуже неприємний біль збоку коліна… Якби ж я знав – що це буде тільки “початок” довгого-довгого шляху відновлення…
Майже десята вечора. Світло ліхтариків. Десь там з-за хмар раз-по-раз виринає місяць. Перед стартовою аркою кількасот бігунів, неподалік – бусики, які привезли нас на старт. Протискаюся у першу лінію. Для мене стояти тут – завжди певна “відповідальність”. Я йду туди – тільки якщо збираюся вигравати старт чи боротися за призи. Поруч, зліва – Володя Крицкалюк, мій давній суперник по гонках. Праворуч стає – Андрій Ткачук (Бродяга), який тільки трохи більше ніж два тижні тому виграв 100 Букомиль. Зворотній відлік. Трембітити. Побігли!!!
Старт-КП1 (1-18км)
Зі старту – Андрій Бродяга – задає гарний темп – 4:05/к, 4:18/к, 4:19/к. Тримаюся за ним, темп мені підходить, потім вибігаю вперед і біжу попереду наступні кілька км. Потім – знову Андрій. Все відбувається приблизно за сценарієм 2017 року – спершу нас попереду біжить «паровоз» із 8-10 людей. Але по-троху люди «відвалюються». Вже десь в районі десятого кілометру біжимо з Андрієм, Володимиром і ще одним хлопчиною. За км до повороту на підйом до Піп-Івана – дістаю та розкладаю палиці. Ось і поворот. Поки Андрій розкладав свої палиці – вириваюся вперед й інтенсивно працюючи руками збільшую відрив. Мені дуже подобається працювати з палицями вгору. Відчуття натягу тімляка, ритм руху, коли найкрутіші гірки проходяться “з піднятою головою”…
Поступово – світло ліхтарів хлопців, які бігли за мною – зникає. Йду широким кроком й працюю палицями, а на більш пологих ділянках – підбігаю допомагаючи палицями. Радію, що нарешті опиняюся сам і біжу у своєму темпі (хоча це трохи ілюзія, бо ж знаю, що позаду «підпирають» ). Заразом згадую 2017 рік – коли ми на цій самій стежці змагалися з Сергіями (Поповим та Сапігою) – за 200євро, які давали тому, хто першим вибіжить на Піп-Іван :-)))
Обсерваторії на Піп-Івані дістаюся за 1год 53хв. Це приблизно, як і тоді, у 2017 році, коли змагалися за гроші й “на всі гроші”:)). На котрійсь із ділянок підйому пульс доходив до 222 уд/хв. У 2017 році дані пульсу не реєстрував але по відчуттях – було набагато напряжніше…
КП1-КП2 (18-26км)
На КП1 випив коли, склав палиці та плавненько побіг до КП2. Знову увімкнув режим навігації, щоб періодично звірятися з треком. Да, зараз важко уявити – як я бігав без своїх Suunto9 тільки “за розміткою”а та, часто, слідами протекторів тих, хто попереду. Практично кожен старт, якою б “ідеальною” не була розмітка – це була втрата хвилин, а при поганій розмітці (тут не завжди провина оргів, а й місцеві жителі часто дуже “допомагали”) – могло й більше 10хв (!) займати те аби відшукати напрям й зорієнтуватися куди бігти…
Хмари трохи розвіяв прохолодний вітерець. Світив повний місяць – але якось так за плечем що мені постійно видавалося, що мене наздоганяє якийсь ліхтарик :))) Як виявилося потім, Андрій Бродяга відставав усього на 3-4хв, тож час від часу – мабуть дійсно він “підсвічував”.Спустився до Бербенескула. Тут був Сергій Сапіга. Віддаю пляшки для коли та ізотоніка і як волонтери їх повертають – біжу на підйом на Гутин Томнатик.
КП2-КП3 (26-43км)
Підйом на Гутин Томнатик – був не стільки складний набором (там усього-то 200-300м вгору), скільки відсутністю стежки та високою травою у якій не було видно каміння, яке постійно заважало рухатися ритмічно. Довго вагався чи діставати палиці. Зрештою, вирішив ними скористатися – дерся вгору місцями на палицях, місцями просто чіпляючись руками за каміння, траву. Ось я і знову на хребті. Палиці вирішую не ховати, бо ділянка до Говерли з багатьма перепадами на яких можна попрацювати руками. Далі була Ребра, де Даша Боднар у костюмі звірятка (це було справді прикольно!) намагалася зробити зі мною селфі, звідки вже біг в напрямку Говерли. Вже десь перед 34км почув, що мене наздоганяють. Оскільки оглядатися не маю звички – міг тільки здогадуватися, хто ж це може бути. В якийсь момент зачепився чіпом за жереп і він відвалився, хоч окрім стяжки прикріпив його скотчем. Поки ховав чіп у гольф мене наздогнав Андрій Бродяга. Разом побігли на Говерлу. Тут мені знову вдалося трохи відірватися. На вершині – не було нікого!!! Окрім волонтера 😉 Це хіба можна взимку так на Говерлу потрапити. Волонтер запропонував кави, сунивши до рук гаряче горнято. Оскільки пальці трохи задубли – бо на цій частині хребта був якийсь прохолодний вітер, радо сьорбнув трохи гарячого напою (дякую, друже!).Тим часом Андрій не зупинявся й побіг швидше на спуск, поки я складав палиці. На перемичці між Говерлою й Петросом – ми кілька разів мінялися, хто попереду. Біля туристичної хатинки – я помітив, що трек йде стежкою й повернув праворуч, виходить, трохи “зрізав” й обігнав Андрія, поки він оббігав дорогою цю ділянку не по треку. І на КП3 прибігли один за одним. Тут з’їв шматочок апельсину, два шматочки бананів, випив коли. І, дочекавшись заправлених волонтерами пляшок – побігли далі.
КП3-Фініш (43-60км)
Вибігли з Андрієм одночасно, й коли були вже на метрів 200 від КП3 ті тут трапився епізод, який показує – які ж класні волонтери на #CSM. Почався підйом – аж тут, помічаю що до нас дуже швидко наближається ліхтарик. Спершу подумав, що це нас наздогнав 3-ій:)))
Але хлопчина гукнув до нас та запитав: – Агов, хлопці, а хто замовляв ізотонік на КП? Ми випадково налили води. Але ось я взяв ізотонік, давайте пляшку зараз все переллю.
Насправді, ізотонік замовляв я – але коли налили води вже не став просити поміняти, бо взяв коли, а в пляшці, яку віддав для ізотоніку й куди налили воду – були залишки ізотоніка. Подякував волонтеру аби зекономити час і ми з Андрієм подерлися далі на гору. Перед самим підйомом мене знову сильно прихопили судоми м’язів внутрішньої поверхні стегна. Випиваю останні пів пляшечки магнію. Правду кажучи, в черговий раз недооцінив цей фактор. Сподівався, що за невисокої температури та вжитих заходів до (пропив тиждень “Магній-В6”, в переддень старту – пляшечку магнію) взятих 2-ох пляшечок магнію та 3-ьох сольових капсів вистачить. Не вистачило. Десь пеерд 30 км мене вже прихоплювали час від часу судоми – я почав пити магній та сольові капси. Випив останні пів пляшечки магнію.
Я розумів, що якщо не вдасться відірватися зараз на підйомі від Андрія, поки діє магній – на спуску він з високою вірогідністю може мене обігнати. Але хоч останні метрів 200 підйому, я був на кілька кроків попереду – вершину ми «взяли» практично одночасно. На вершині Андрій швидше склав палиці й помчав униз, а я за ним. Втім різкий перехід від підйому до спуску (зміна навантаження) – одразу відгукнулося у м’язах. Їх знову сильно звело і мусив якийсь час взагалі перейти на крок. Коли ділянка стала більш-менш рівною – по-троху побіг вниз. Вогник ліхтарика Андрія все віддалявся, а я ніяк не міг розігнатися через підступні судоми, – то 4:30/к, то 5:50/к (з не дуже цензурною лексикою:)))
На траверсі біля полонини Менчул – неприємно з’їхав зі стежки, практично схованої кущами, вниз. Ще раз вже десь на 55км перечепився за камінь та гарненько розтягся на дорозі. Світла ліхтарика Андрія давно не було видно, тож хоч і біг настільки швидко, наскільки дозволяли судоми – але це було не швидше 4:30/к – розумів, що з таким пейсом Андрія навряд наздожену…
Ось, нарешті, і обриси руїн санаторію. Ще невеликий спуск і – фініш!!!
Результат – 7год 13хв. Друге місце, на 13хв пізніше ніж Андрій Бродяга. Випив гарячого чаю. Дочекався фінішу третьго – ним виявився Василь Струк, якого обігнав на 14хв.
Загалом – гонка дужже сподобалася. Як по організації – так і по формату. Логістика працювала чітко, волонтери на КП – теж, а нічні Карпати за такої сприятливої як сьогодні погоди – мають свій неповторний шарм. Порівняно з 2017 роком, коли, стартували вранці, а за 2-і години вже починало сильно припікати й на момент фінішу – тебе висушувало, як тараньку, вночі біглося набагато комфортніше. Крім того, мені сподобалося й те, що на стежках – не було туристів, а відтак і тягнучок, заторів – можна було бігти у своєму темпі, а вершини Говерли й Петроса виглядали вершинами, а не майданчиками для мітингів.
Спорядження
Правильний підбір спорядження, коли біжиш на результат, – більш ніж важливий. Що вдягнути аби не змерзнути/не перегрітися? Які взути кросівки аби бігти швидко але не ковзати? Брати рюкзак чи тільки пояс? Відповідь на більшість подібних питань можна дати тільки у день старту, бо врахувати всі примхи погоди важко. Крім того, треба враховувати свій власний темп й час подолання дистанції, а не темп лідерів чи тих, хто планує рухатися по часових лімітах. Тому часто доводиться брати на гонку з собою значно більше речей (та й списки обов’язкового спорядження у організаторів зазвичай значно більші на сайті аніж у переддень гонки). Адже треба бути готовим до усього.
– кросівки (Dynafit Alpine Pro) – легкі, швидкі кроси для сухої погоди – підійшли ідеально
– гетри (Trecking) – перевірені на багатьох стартах гарно захищають ноги від гілок, жереба
– шорти компресійні (2XU)
– футболка (Dynafit)
– куртка (Dynafit) – легенька, з мембраною 20000(!) – на всі випадки життя
– наплічник (Dynafit Alpine 9) – із колекції наступного року, скоро напишу огляд;)
– біговий пояс (Comressport) – річ незамінна для бігу на будь-які дистанції, бо телефон, палиці, гелі/батончики – все що потребує швидкого доступу – можна розмістити тут
– рукавички (Inov8) – не брав би але були в фінальному списку обов’язкового спорядження – ліхтарик (LedLenser) – цей ліхтар отримав у якості приза на Bojko trail-2018 – він на акумуляторі, з можливістю використовувати мізинчикові батарейки – після 7год таке враження, що ще б світив і світив:)
– бафф (Suunto) – вже аж не звично бігти без нього на правій руці:)
– пов’язка (Dynafit) – якщо не вдягаєте бафф – то аби ліхтар не тис лоба дужже зручна штука
– рукави (Dynafit) – одне з найкращих «капіталовкладень» – приблизно як біговий пояс: поки стоїш на старті аби не мерзнути – розкочуєш, розігрівся через кілька км після старту – згортаєш, вітер подув на хребті – знову розкатав – часу займає мінімум, дужже зучно!
– мобільний (із обов’язкового спорядження) – із закачаним Maps.me – теж класна штука!- годинник Suunto9 – із закачаним треком, це незамінний гаджет, якщо ви цінуєте час і не хочете залежати від якості розмітки та випадковостей (розмітку зняли, перевісили і т.д.)- ізофолія (із обов’язкового спорядження) – стакан (із обов’язкового спорядження)
– трекінгові палиці Black Diamond carbon FLZ – із рекомендованого спорядження, я також рекомендую 😉
Харчування і гідратація
Якщо казати про вплив харчування й гідратації на результат у трейлі – то це одна з ключових компонентів. Особливо – якщо йдеться про ультра. Після того, як відпрацював для себе систему харчування-гідратації на Bojko trail-2018 – вона допомагала мені як на Cappadocia Medium Trail (63k) (Сappadocia medium trail: ультра неймовірною Каппадокією), чемпіонаті світу з трейлу ( TWCH2019 in action: як це було) – де ще не був у оптимальній формі, через попередні травми, – але міг показати кращий результат аніж більш треновані “колеги” але які не змогли/не вміли «правильно розкластися» по їжі й воді.Свого часу – теж практикував для того, щоб бігти «на легко» – 2-а гелі+2-а батончики на гірський марафон, наприклад (Марафон із 5 годин?! або чому #Breaking2 не проводять у Карпатах) . Пройшло 😉 Не тому, що люблю поїсти. Практично всі лон грани бігаю тільки «на воді». В теорії – все просто. Є запас глікогену (м’язи, печінка), який обмежує нашу максимальну швидкість на довгих дистанціях (в реаліях все одно частково енергія йде і від жирів). Тому, якщо на «гладенький» шосейний марафон навіть на 1:30 – можна нічого не брати, з половинкою горами чи ультра – зовсім інша історія. У плануванні варто відштовхуватися від свого фінішного часу. І якщо він, скажімо 8-9 год, як на Чорногорі – то і брати доведеться з собою по-більше. Підживлюватися вуглеводами слід незалежно від бажання/небажання та «рівномірно» протягом всієї гонки. Тоді – не буде просідань по швидкості й результат можна показати максимальний.Бо в цілому ті, у кого жировий обмін «прокачаний» – можуть пробігти і на 2-ох гелях Чорногору (знаю випадки). Але оскільки жири розщеплюються повільніше за вуглеводи – темп так само буде значно повільніший максимальноможливого. Цього року планував завершити гонку оптимістично в районі 6год 30хв. Тому гелів й батончиків брав 13шт з розрахунку кожні 30хв.Оскільки старт нічний – всього 2-а гелі було без кофеїну. Батончиків узяв тільки 3шт – знаю, що після 2-ох год бігу вони вже «погано лізуть». Під’їдав і на КП1 і КП3 – але це – додатково до основного раціону.
Ізотонік – на підйом до Піп-Івана, далі – набрав ще раз аж на Бербенескулі, також пив колу.
Магній – дві ампули по 60мл
Сольові таблетки – взяв оптимістично усього 3шт. з фасовки від Elyksyr, що залишилося вдома, а після повернення з Карпат – особливо часу не було на пошуки. Думав – вистачить. Не вистачило. Маю науку.Вже другий рік використовую гелі, батончики, магній та ізотонік від Nutrixxion. Великий вибір смаків, а крім того – можна гелі вибрати з меншим та більшим вмістом кофеїну (40 і 80мг відповідно), що для нічних стартів – досить зручно. Цього року все можна було придбати безпосередньо на міні-Експо перед стартом! Але не знав, що так буде – все віз з собою 🙂
Підготовка
Цього року в плані підготовки до #CSM – все складалося майже “ідеально”. З березня – знайшов фізіотерапевта і почав цільово працювати з травмованим коліном. Ніде не стартував, а зціпивши зуби – робив вправи з резиною, вільними вагами, поступово збільшуючи кількість підходів та вагу, на тренажерах, вправи баланс на нестійкій опорі. Пам’ятаю як було «за щастя» коли зміг крутити вєл. А перша пробіжка у 3км – то взагалі – ейфорія :)))Перший старт у 2019 році (36км) – був на початку травня у Казахстані (Tengri Ultra 2019: 35км Великим степом (день 4)) , через два місяці після початку реабілітації. Трохи за рано по часу і за багато по довжині дистанції. Але – ризикую, бо відібрався на чемпіонат світу з трейлу (ЧС), який ще через місяць – і треба зрозуміти взагалі – чи зможу там бігти чи купувати квитки… Все склалося. До ЧС – за місяць встигаю набрати свої “робочі” 90км/тиждень, коліно вже після Казахстану про себе не нагадувало. Натомість – відчував, що ноги стали значно “сильніші” ніж були до травми. На ЧС – вдається показати не надто хороший результат – 176-ий з 410. Але в той же час – траса була дужже технічна, багато спусків, мало підйомів, які полюбляю і де можу застосувати свою “секретну зброю” – палиці 😉 Крім того, на ЧС фінішую – 3-ім з українців (а значить даю залікові бали для збірної), й отримую непогані бали по ITRA. Щоб не перевантажувати коліно – даю відпочинок після португальських карколомних спусків – і обираю наступним стартом аж Chornohora Sky Marathon.
Із 2-ох місяців перші два тижні зробив міні цикл силової аби «закріпити» результат роботи над ногою. І ось вже виходжу (вибігаю:) на пікові об’єми 120км/тиждень – ще й в горах! Бо так склалося, що за місяць до старту Сергій Попов проводив біговий табір у Дземброні. Вирішую з’їздити – дужже гарно зайшов (звіт ще в процесі – але буде;). Після бігового табору, менш ніж через тиждень, – їду знов у Карпати (під Татарів, урочище Піги). Дружину запросили модерувати діалоги в Освіторії – а ми з Валею – їдемо “за компанію”. Тут якраз мав змогу бігати тільки вночі – чим радо користався 🙂 І хоча цей “відпочинок” припав майже повністю на період тейперу – але тейпер у горах – то направду дужже класна річ, рекомендую! Звісно не вдалося повноцінно пропрацювати «швидкісні» якості, які, як показав «пристрілочний» півмарафон «Чайка» – ще вартує «прокачати». Але й не дивно, бо чимало тренувальних годин спрямовував на «закачування» ніг аби виключити можливість рецедива травми.
Що ж цього разу, хоча й не переміг, але отримав класний досвід як у період підготовки, так і під час самої гонки. Трохи ближче, порівняно з 2017 роком, підібрався до верхівки п’єдисталу. Далі – буде 😉
0 коментарів