Останній пункт гідратації лишився позаду. Попереду – порожнє шосе з вервичкою бігунів-марафонців, які вирвалися вперед і додали останні милі до фінішу. Я намагався прискоритися – але ноги не хотіли рухатися швидше. В той же час, якимось дивним чином мені вдавалося тримати пейс в межах 4:15-4:20 просто знаходячись у “пачці” бігунів, які пробігали повз або ж бігли поруч. До фінішу залишалося якихось 3 кілометри. Чи вийде витримати цю швидкість? Чи не наздоженуть суперники?
***
Що ж, пройшло більше 4 років і ось сезон склався так, що я знову біжу шосейний марафон в рамках Marine Corps Marathon. Цього разу – маючи певний досвід та врахувавши “проколи” на минулому 50 км ультра, яку біг в рік пандемії у Києві на трухановому острові.
З трейлу на шоссе: перший 50км ультрамарафон асфальтом
Після Grindstone Ultra 50k до Marine Corps Marathon 50k залишалося всього 5 тижнів. Цього часу малувато для відновлення і, загалом, я рідко бігаю ультрарейси, які по часу так близько. Однак, відновлення після 50 км горами йшло дуже добре, тож вирішив ризикнути та зареєструватися на старт. Було цікаво пробігти Вашингтоном, і вулицями Арлінгтона, де мешкаємо нині. Тим паче донька мала бігти 1 милю за день до ультрамарафону.
Підготовка
Готуватися до старту вирішив також не дуже “консервативно”, додав розвиваючий блок 2 тижні аби трохи підтягнути швидкість, яка для шосе вкрай важлива, й пробіг заразом свій перший 10-мильник – 40th Army 10 Miler, який також проводили дуже близько від мене і який частково дублював маршрут 50 км рейсу.
З точки зору організації 10-мильник вийшов дужже класний! Заразом, я зробив “розвідку” як і що, бо старт його був так само біля Пентагона. Однак, пробігти саме на результат, як планував, провести “тест швидкості” – не вийшло зовсім. Через сімейні обставини – стартував аж у 7-ій хвилі з 9-и 🙂 Відповідно, не встиг я пробігти 1 км, як “вперся” у живу стіну з попередньої хвилі. І так почався мій довгий та марудний шлях до фінішу з лавіруванням у цьому нескінченному потоці, бігом бардюрами та протисканням через натовп на пунктах гідратації. Ці поневіряння закінчилися через 1 год 2 хв з невеличким і як би я міг пробігти 10 миль насправді – так і не дізнався 🙂
А от набір учасника і те, що можна було отримати на експо та після фініша – перевергили всі очікування:)
По обсягах – знов вдалося набігати понад 120 км/тиж. й навіть вийти на 150+ км, які поступово скинув до близтко 100 км/тиж за 2 тижні до старту.
Силову – в підтримуючому режимі залишив, як превентивний інструмент від травм.
День старту
Ранок і день старту видалися дуже холодними, попри те, що попередній день був до +25С. В день старту – всього +4-5С о 7 ранку і до +8-9 о 12, коли вже фінішував, неприємний вітер також надокучав на деяких ділянках.
Старт- 10 км
Став по-ближче до арочки, врахувавши свій попередній не дуже вдалий досвід. Після сигналу попереду було чоловік 10, включаючи 2 дівчат. Не форсував події, тим паче, що на нас невдовзі чекали перші гірочки. Поступово десь на 3 км попереду бачив тільки спину одного з учасників (ще трьох не бачив через особливості рельєфу:).
“Невже так швидко? Не може бути? Може я біжу надто швидко?” – такі думки промайнули в той момент.
Але ні. Часові відсічки по годиннику показували 4:15-4:20/км, що досить повільно, навіть для тих гірок. Тож особливо прискорюватися я не став – просто тримав спину візаві в полі зору, метрів за 50-70 перед собою.
Після 4 км почався стрімкий спуск і як я себе не стримував але якийсь кілометр пробіг навіть за 3:31:) Далі був незвично порожній міст через р.Потомак і поворот ліворуч, де ми, ультрамарафонці, мали пробігти додаткову петлю у 8 км. Приблизно в цей час за сім кілометрів позаду нас – якраз стартували марафонці. Намагаючись тримати потрібний темп, в той же час переживав аби не потрапити в “заміс”, коли основна група марафонців встигне перетнути міст до того, як я завершу “петлю” й знов доведеться “маневрувати” у щільному натовпі. На щастя – організатори прорахували все дуже непогано й для нас, лідерів забігу 50 км, – цього не трапилося:)
На 10 км мій час був 40хв і 40с, що було досить непогано й, навіть, трохи швидше запланованого часу.
10-20 км
Роблячи “петлю” – побачив, нарешті, всіх, хто бігли попереду. Першим біг канадієць, який виграв минулорічні 50 км та встановив рекорд траси 2:57. Не дуже далеко від нього відстали ще 2 бігунів. Четвертий учасник, який був найближче до мене – вже також відірвався на метрів 300. Однак, основні кілометри були попереду, тож мені було важливо слідувати своєму темпу.
Коли я вже зробив поворот і побіг петлю в протилежний бік – то побачив наскільки багато учасників бігло позаду. Кожен 3-4 підбадьорював. Так само робили й волонтери та морпіхи, які стояли кожні кількасот метрів вздовж траси. Забігши в Джорджтаун – пробіг будівлю посольства України в США. Тут чекав перший “сюрприз” – коли ти сам пробігаєш повз групу підтримки з приблизно 50-60 осіб. Відчуваєш себе просто “Кіпчоге” в Берліні у його кращі роки:)
На 18 км мене обігнав один з учасників – я зрозумів, що це теж ультрамарафонець, бо просто за ним повз мене проїхали поліцейські мотоцикли. А вже на відстані кількадесят метрів від мотоциклів стало чути характерний “стукіт карбону” по асфальту. Це наблизилася й швидко мене проминула перша група марафонців. Поступово групи та поодинокі марафонці – з цього моменту почали мене наздоганяти та обганяти. “Чіплятися” за них з моїм пейсом у 4:10/км не мало сенсу, всі бігли дуже із 4 хв/км.
20-30 км
Ці кілометри запам’яталися пробіжкою набережною р.Потомак та “блакитною милею” – протягом неї на відстані 1-1,5 метри стояли портрети військовослужбовців корпусу морської піхоти США, які загинули в різних місіях по всьому світу. Біг і згадував наших хлопців, друзів та знайомих, які також загинули у війні з росією… Багато, на жаль через слабкість сучасних політиків США, які всіляко затягують поставки зброї, техніки, іншої допомоги в Україну…
30-40 км
Десь на 31-32 кілометрі мене наздогнала група з 4-ох бігунів у якій бігла перша дівчина марафонської дистанції. Збоку їхав мотоцикл з репортерами, які все задокументовували на камеру. Тож, певно, і я потрапив у котрісь із новин, принаймні ненадовго:)
Бігти ставало вже не так “весело” як на початку але ще тримав темп 4:07-4:10. Забігли в центр міста. Тут було людно і галасно. Втім, зараз в компанії марафонців, які час від часу мене наздоганяли (а кількох і я наздогнав:) було не так відчутно, як на 15 кілометрі, коли біжиш сам порожньою вулицею. В центрі побачив і одного з лідерів (з тих, які мене обганяли на 18-19км), який, судячи з усього, “зловив стіну” і тепер поволі йшов замість бігу…
40-50 км
Десь на початку 40 км, коли ми вже вибігли з міста на міст до протилежного берега р.Потомак, на якому розташований “Пентагон”, майнула думка.
– Саша, всього 10 км лишилося. Давай спробуємо прискоритися. Це твій шанс!
Спробував.
Втім, вітер і втома в ногах не дуже давали це зробити. Треба готуватися краще. Хоча, тут маю віддати належне і організму – кілька марафонців знов “підібрав” – у них це були якраз “середина” 30-их км на яких часто зустрічається славнозвісно “марафонська стіна”.
Мене моя стіна “наздогнала” кілометрі на 45-ому. Ноги якось зовсім відмовлялися бігти й запал когось наздоганяти чи обганяти – остаточно пропав. Але, як не дивно, більш-менш допомагало тримати темп те, що поруч і неподалік бігли марафонці по 4:10-4:15/км і я продовжував бігти в приблизно в їхньому темпі, тримаючись цього “загального потоку” так би мовити. Цікавий “феномен”, який відмітив для себе 🙂
Останні 2 кілометри вже витискав із себе все можливе, хоча це було вже на морально-вольових і швидше про “добігти” аніж – про прискоритися.
Фініш
Фініш організатори зробили гірці. І, попри те, що вона була коротка – але така крутенька:)
Мій фінішний час склав – 3:29:29, 6-ий в абс. із 965 учасників, 1-ий по Masters (40+).
Отримав медальку, їжу, довго шукав сцену, де проводять нагородження. Але, як пояснили волонтери, і це, виявилося, було вказано в регламенті, – одразу після забігу нагороджували тільки першу тірійку чоловіків та жінок, решту по вікових категоріях – мають нагородити якось окремо. Дізнавшись це, встигнувши за цей час трохи поїсти та одягнутися, бо особливо тепліше не ставало, порівняно з ранком, я вже з Юлею та Валею пішов додому, добре, що пройти треба було якийсь кілометр.
Сам старт, організація, атмосфера – мені дуже сподобалися. Особливо, той момент, що можна було собі бігти швидко широкими вулицями та проспектами, а не посеред натовпу. Із речей, які не дуже сподобалися – лютий холод (як для мене:) та надто багато галасу на вулицях. Все ж, трейлові ультра в цьому плані будуть по-спокійніше (якщо не рахувати старти фіналу UTMB та рейси на кшталт Zegama Azicori, й може ще з десяток інших).
Екіп:
- Майка (Macron) та Футболка United Help Ukraine (зверху)
- Рукава (Dynafit)
- Рукавички (Salomon)
- Шорти компресійні Under Armour
- Біговий пояс Salomon
- Гетри OS
- Шкарпетки (The Feed)
- Кросівки Asics EvoRide
Харчування-гідратація
Правильний режим харчування та гідратації – це 50% успіху на будь-якій ультра. Для 50 км шоссе, – цей режим – так само вносить суттєвий вклад в успішність проходження дистанції. Ось як все виглядало у мене цього разу:
- гідратація: вода-ізотонік – кожні 15-20 хв на початку, трохи частіше в кінці рейсу.
- гелі Maurten без кофеїну (30 хв до старту), NAAK 35мг кофеїну – 2 шт. і Maurten 100 мг кофеїну – 3 шт., кожні 35-40 хв.
- сольові таблетки (Nutrend) – 2 шт.
***
Чи побіжу ще колись шосейну ультра?
Швидше так, аніж ні. Мені подобається відчуття швидкість на шосейній ультра і динаміка рейсів. Втім, є і свої нюанси, які стосуються особливостей підготовки, а також недоліків “масовості” шосейних ультра та бігу в місті загалом. Тому, трейлові ультрамарафони – поки лишаються у пріоритеті:)
Відеозвіт:
0 коментарів