Завершення року і бігового сезону вийшло трохи неочікуваним. У кінці вересня ми родиною приїхали до Каліфорнії, США на 9 місяців. Підготовка до поїздки співпала з процесом відновлення після CCC UTMB (CCC UTMB-2021: на 100 км ближче до Мрії), тож особливо було не до бігу. Наступні 2 тижні видалися складними через jet-lag та влаштування побуту. Але по-троху почав бігати, бо вже в кінці листопада – мав летіти до Тайланду на чемпіонат світу з трейлу. Втім, через ковід чемпіонат перенесли на лютий (потім взагалі на листопад 2022р.), тож аби мотивувати себе, а заразом розвідати у США ситуацію з трейлами – вирішив пробігти Golden Gates Trail Classic від Spartan ( дистанцію 22,5k, +650m), який проходив 21 листопада в Сан-Франциско.
Підготовка
Виявилося, що в Каліфорнії можливостей для різних аутдор активностей просто мільйон. А бігати, кататися на велосипеді, – тут так само модно і в тренді, як ходити, скажімо, до Старбакс по каву, які тут на кожному кроці. Навіть в листопаді, незважаючи на холодні ранки та вечори +5-8С, вдень температура трималася 12-15С. Дощі були лише 4-5 разів, а так – сухо. Та й трафік авто – не такий як у Києві, – повітря значно чистіше…
Ми оселилися у апартаментах на місцевих пагорбах, неподалік “Маргарити” – безкоштовного електро-автобуса, який за 7хв міг довезти до Стенфорду (щоправда ходить рідко, кожні 40хв). Також, за кілька кілометрів від дому розташовувався відомий Stanford Dish – пішохідне кільце близько 5,5км навколо гіганської Супутникової тарілки, з набором висоти 160м/коло, дуже популярне місце для бігу і ходи. І, зрештою, всього 4,5км було до Стенфорбського стадіону на якому можна було тренувати швидкість.
Ось на цих локаціях і почав планомірний набір кілометражу, висот та покращення швидкісних якостей. Трохи згодом, зробив абонемент до спортзали у Стенфорді, і як покращилася ковідна ситуація – додав ще більш ефективну ніж вдома силову підготовку. Приціл був набрати форму під кінець лютого, тож старт у Сан-Франциско мав бути тренувальним.
День старту
Змагання проходили в Нд, тож в Сб ми приїхали до Сан-Франциско та зупинилися у друзів. На жаль, розклад дня (відсутність нормального харчування, стрес від дороги, багато ходи, нестача сну) був далеко не ідеальним. “Вишенькою на торті” стала пожежна сирена о 4 ранку на вулиці. Виявилося – сталася пожежа в будинку навпроти приїхало кілька машин її гасити, блимаючи мигалками та сповіщаючи про своє прибуття сиренами. Спати було неможливо. До 5 ранку полежав, а потім швиденько зібрався і поїхав на таксі аби вчасно дістатися місця трансферу на протилежний за мостом “Золоті ворота” берег, звідки мав бути старт.
Хід гонки
Автобус привіз нас десь за годину до старту на берег біля моря, де було дуже вітряно і холодно. В туалети – довжелезні черги (там можна було трохи зігрітися:), тим не менш встиг зробити всі справи та стати по-ближче до арки. Вітальне слово виголошував сам Дін Карназес – легендарна особистість в ультра-світі.
RunBook review#4: «Той, що біжить без сну. Одкровення ультрамарафонця»
Старт-КП1 (1-10км)
Виявилося, що я стартував не в першій, а у другій хвилі, десь за 2хв після першої. І дарма. Бо як побачив потім, згідно регламенту нагороджували не по часу чіпу, а по загальному фінішному часу на табло… Втім, про все по-порядку.
Нарід у моїй хвилі – всього чоловік 20, дуже бадьоро рвонув крутим підйомом в гірку. Я старався бігти більш розважливо, розуміючи, що попереду ще понад 20км. Так поступово підбирав учасників, аже поки не забіг на КП за одним із моїх візаві.
КП1-КП2 (10-15км)
На підйомі після КП – наздогнав цього учасника і побачив 2-ох наступних: хлопця та дівчну, які стали моїми наступними “мішенями”. Підйом закінчився але ще майже 2 кілометри знадобилося поки на крутих і вузеньких стежках я зміг наздогнати дівчину, а потім і хлопця. Останнього я не став обганяти, бо справа була на спуску і ми наближалися до КП2, а також “Золотих воріт”, де я, власне, збирався розігнатися по-максимуму.
Я біг на кілька метрів позаду хлоця трохи збавивши темп. Ось вже перетинаємо шоссе і підбігаємо до волонтерів, які стоять за столиками з водою. Далі ж трапилося те, що я не міг би собі намалювати в уяві навіть у найжахливішому сні.
У мене в біговому поясі була м’яка пляшка з водою аби пити автономно і не зуинятися на КП. Збавивши ще темп, і прилаштувавшись надійно за суперником, я витяг пляшку, випив і вітаючись з волонтерами почав її ховати до поясу. Пляшка трохи заплуталася у футболці та вітрозахистній накидці, яка з нею сусідувала в кишені. Довелося ще трохи збавити швидкість і на якусь мить я втратив контроль за суперником, сфокусувавшись на пляшці. Несподівано мій суперник – зник. Я не міг повірити своїм очам!
А зник він у дуже цікавому місці. Починався поворот до мосту “Золоті ворота”. Дуже плавний і огороджений парканом, що видно тільки на 4-5 метрів попереду. З іншого боку, просто праворуч були сходи, що вели у перехід, який проходив під мостом і виводив на протилежний бік. Жодних стрілочок чи знаків! Волонтери за 10 метрів позаду. Куди ж він побіг? Повернутися до волонтерів та уточнити й спитати? Бігти у перехід? Бігти далі?
З усіх можливих рішень – я обрав найгірше: рвонув чимдужче вперед намагаючись “зазирнути”, а що ж там за поворотом паркану. Метрів через 100, коли остаточно вибіг на пішохідну частину мосту – стало зрозуміло, що суперника немає. Натомість, на протилежній стороні помітив, що хтось біг – напевно це убв він. Здавалося б, тут я мав би різко розвернутися й мерщій побігти назад в перехід. Але ні, визнавати свою помилку не хотілося. Тепер продовжував бігти в напрямку конструкцій, що нагадували переходи вже біля тієї частини мосту, яка була над водою. Це ще зайняло трохи часу й зусиль. А результат був прогнозований – вони виявилися зачиненими…
Сон – критичний для адекватної роботи головного мозку. Його нестача – точно позначиться на когнітивних функціях, а відповідно, може завадити правильно прийняти те чи інше рішення. В той день – я в черговий раз переконався, наскільки стан недосипання може вплинути на результат.
Біг і сон: алхімія спортивного результату (Part 1)
Біг і сон: алхімія спортивного результату (Part 2)
«Економіка» сну і марафон: як не проспати свій Рersonal Вest? (Part 3)
Біг, сон і… ультрамарафон (Part 4)
Що ж тепер довелося розвертатися і бігти назад. Я біг щодуху але розумів, що втратив неймовірну кількість часу. На протилежній стороні вже бачив як біжить дівчина, яку я раніше обігнав і кілька хлопців поруч. Ось нарешті й перехід. Біжу тунелем, вибігаю на протилежний бік, намагаюся додати швидкості. Виходить не дуже після спринту в неправильному напрямку:) Та, все ж, гріє надія, що може ж наздожену знову когось із суперників…
Бігти по пішоходній стороні “Золотих воріт” виявилося не дуже приємним заняттям. Вона хоча й була досить широкою але раз-по-раз траплялися опори з вузеньким проходом. Крім того – чимало перехожих, велосипедистів, а також – сильний вітер. Краєвидів особливо не бачив, було не до того. У якийсь момент угледів спину бігуна в костюмі з лого тріатлонного клубу. Обігнав його вже після крутенького підйому на міст, схожого на підйом на київському Південному мості.
Біг далі але відчував, що швидкість вже не та. Ноги налилися свинцем. Ідея з’їсти гель перед мостом – була хороша але після того, як я “заблукав” на рівному місці, згадав про це аж зараз. Годинник показував 19 км, тож я подумав, що не вартує витрачати гель за 7-8хв до фінішу. Чергове неправильне рішення. Як виявилося ще треба було пробігти близько 4 кілометрів! Півтора кілометри плавного спуску з мосту та спуску до парку я ще тримався, а потім почалися страждання.
Зрештою на “дерев’яних” ногах я таки фінішував викликавши щире здивування у суперників, які вже наминали батончики у фінішній зоні. Вони ж гадали, що я був далеко попереду…
Результат
Фінішний час виявився невтішним – 1:45, на 3 секунди (за часом по чіпу) повільніше від 10 місця, – хлопця, якого наздоганяв після КП1… Важко сказати точно скільки я втратив часу через свої “прорахунки”. Щонайменше мав би фінішувати 6-7, а в найбільш оптимістичному сценарії, гадаю, міг би й поборотися і за 5 місце серед чоловіків, а це – 100$ 🙂
А так, вийшло, що посів 2 місце у своїй віковій категорії 30-40р. Тож додаткову медальку таки отримав;)
Організація
В старті трейлової серії від Spartan брав участь вперше. Зізнаюся, що довго перечитував регламент чи це справді трейл чи ще будуть “перешкоди”, як на основних стартах Спартану:) Але все виявилося гаразд, перешкод не було, натомість були гарно організовані КП, старт, фініш, трансфер, що можу відмітити – організація дуже на високому рівні.
З іншого боку участь у забігові досить дорога: 120$ сама реєстрація + 20$ податки, збори (в т.ч. 10$ трансфер автобусом).
Мерч: медаль фінішера, футболка бавовняна, батончики і морозиво від спонсорів та, звісно, банани, апельсини, вода.
Призовий фонд: 2000$, 1000$, 500$, 200$, 100$ за 1-5 місця в абсолюті відповідно серед чоловіків та жінок. Кошти не маленькі, як для стартів навіть у США. Звичачйно, такий призовий фонд підтягнув і “профіків” (тож перша трійка виглядала просто “недосяжною”). Чи вдалося б дотягнутися до 1:38 – результату 5 місця? Ймовірно, якби стартував у першій хвилі, не повернув туди, куди не слід було, з’їв гель на 15км. Дрібниці тільки здаються дрібницями, а, насправді, можуть відіграти суттєву роль у фінальному результаті.
Всі результати – тут.
Пів-марафонська дистанція була тільки однією з 4-ох: 100км і 50км стартували в Сб, 21,1км та 10км – в Нд. Результати на 100км і 21,1км враховувалися у світовому рейтингу серії Spartan.
Спорядження
Спорядження планував заздалегідь, тож можна сказати обійшлося без прорахунків. Єдиний момент щодо якого сумнівався до останнього – кросівки. Бігти у трейлових чи в звичайних шосейних? Зваживши особливості погоди напередодні – вирішив бігти в звичайних шосейних. І – не помилився. Протектора Asics Contend 7 цілком вистачило для цього трейла.
Екіп
- Кросівки Asics Contend 7
- Компресійні гольфи Trеkking TM
- Компресійні шорти 2XU
- Футболка Macron
- Рукава Dynafit
- Бафф Suunto
- Пояс біговий
- Вітро/дощезахистна накидка
- Рукавички Inov-8
- Сонцезахистні окуляри
- Годинник Suunto 9
- Моб.
Accnowledgements
Вихідні, під час яких проходив Golden Gates Trail Classic виявилися напруженими не тільки для мене. Юля і Валя, з якими ми їздили скрізь – теж не мали можливості як слід перепочити через дорогу, зустрічі та інші клопоти. Втім, дуже радий, що ми провели ці вихідні разом:)
Дякую також Яні та Володимиру – друзям у Сан-Франциско завдяки яким вдалося і трохи побачити місто і переночувати не в готелі.
Перший трейл в америці вийшов “комом” але як то кажуть – біжимо далі;)
0 коментарів