Четверта ранку. Прокидаюся від того, що холодно в спину. Виявляється – застібнув спальник тільки до половини і поки спав на спині – все було Ок, як тільки перевернувся на бік спина відкрилася й почала мерзнути 🙂 Застібаю спальник і чекаю. Вночі та вранці тут дужже прохолодно. Вдень навпаки – спека.
О пів на шосту ранку – встаю. Старт о 7-ій, якраз встигну перекусити та зібратися. Оскільки дистанція відносно “коротка” і “швидка” (35км, +650м набору) з’їдаю кілька зефірок, батончик та випиваю чай. Тим часом піднімається сонце, теплішає.
Вирішую бігти з поясом (Compresport) – туди вміщається все обов’язкове спорядження, а також гелі та 0,5 пляшка з ізотоніком/водою.
З собою беру:
– мобільний у герметичному пакеті (обов.);
– свисток (обов.);
– ізофолія (обов.);– стаканчик (обов.);– баф (обов.);
– 0,5L soft flask (обов.) з 250-300мл ізотоніка (Nutrixxion);– 5-ть гелів (Nutrixxion);
– 1 ампула магнію (Nutrixxion).
Із екіпу на мені:- кросівки Alpine Pro (Dynafit);- гольфи (Trekking T.M.);
– шорти (2XU);
– футболка (Dynafit).
Обличчя намазую сонцезахистним кремом (SPF50), вдягаю сонцезахистні окуляри. Накидаю куртку – ще досить прохолодно тож стояти в стартовому коридорі й мерзнути не хочеться. Трохи розминаюся, роблю кілька прискорень. Заходжу всередину коридору. Тимур, головний суддя змагань, активує чіп та зичить успіху.
Протискуюся майже під стартову арочку, десь до третього ряду. Переді мною – різношерстна публіка. Кілька “зелених беретів” у камуфляжі, атлети у звичайному спорт екіпі тих чи інших брендів, кілька хлопців у спорткостюмах та зі звичайними (!) наплічниками на плечах. До старту хвилина. Віддаю куртку Оксані, налаштовуюся.
СТАРТ!
Натовп швидко котить вперед і я з усіма. Оскільки біжимо присипаною пилом дорогою – тут без варіантів, треба тільки вперед 🙂 Попереду, метрів за 50, біжить один з учасників та їде машина супроводу, яка проводжає нас до повороту в гори. Біжимо групою у 5-ть осіб. Стежка починає робити вихиляси то вгору-вниз, то вправо-вліво. Біжиться трохи важкувато. І думки різні в голову лізуть. Все ж – перший старт сезону. Як пробіжу? Чи не перевантажу коліно? І ще багато всіляких “як”, “чи, “а якщо”?
По часу – біжимо навіть трохи випереджаючи мій графік “по 4:30/к, пейс з яким було встановлено актуальний рекорд траси. Але триматися групи – все важче. Через “петляння” стежки – швидко втрачається візуальний контакт… Ось, нарешті, знову “пласке” і видніє КП1. Починаю трохи прискорюватися. Втім, замість того, щоб наздогнати групу – чую кроки позаду. Мене обганяє ще один бігун. Прибігаю на контрольний пункт (КП)1 аж 6-им.
Хлопці проходили КП практично не зупиняючись – розумію, що боротьба буде складною. Втім, знаю, що навіть на такій “коротенькій” 35км дистанції – це ще тільки початок. Тому, намагаюся сфокусуватися на таймінгу по харчуванню-гідратації, розмітці, а також часових відрізках по проходженню КП. На КП2 – ситуація не змінюється – до найближчого суперника – кількасот метрів. І лише ближче до КП3 – лишається метрів 100. Розумію, що є шанс наздогнати. Ми біжимо степом вниз, а попереду видніє дорога.
Починається пологий і довгий підйом. Додаю швидкості. В ногах є відчуття сили, нарощюю темп. Після підйому – починається спуск, тож додаю швидкості. Потім – вибігаю на грунтову дорогу. Ось тут, розганяюся все більше. Стегно вгору-вперед, дихання, погляд вперед…
Після КП5 – помічаю попереду силует.
– Напевно – 4-ий? – майнула думка.
Фокусуюся на максимально-простій задачі – наздогнати. І тут, як завжд, трапляється несподіванка. Мене, при пейсі 4:30/к, “як стоячого”, один за одним обходять троє атлетів. Придивляюся – ні наплічників, а ні – поясів. Здогадуюся, що це вже з 15км завернули на наш трек – в напрямку фінішу, до якого лишається усього кілька кілометрів. Але їхній фініш – мені не надто цікавий…Відстань між мною та суперником попереду скорочується. Вже чути музику біля сцени старт/фінішного містечка. От вже видно і фінішну арку. Нарешті, метрів за 800 – таки переганяю візаві й мчу на фініш. Жодних думок. Тільки рух. Біль. Швидкість. Увага згортається у тунель в якому видно тільки одну ціль – фінішну арку. Здається – кожна молекула тіла поривається вперед аби прискорити процес й фінішувати.
Давно вже не відчував такого напруження кожного м’яза, всіх сил…
Фініш!
Всього на 40с попереду! Вболівальники просто шаленіли від такої боротьби та емоцій. Результат: 2год. 53хв, 4-ий в абсолюті, 2-ий у категорії (18-35).
Забираю гарну дизайнерську медаль. Почуваю себе так, ніби от-от знудить. По-троху п’ю воду. Оксана приносить Recovery drink (Nutrixxion). Йду-накульгую до річки. Холодна вода допомагає втамувати біль м’язів та трохи відволікає від неприємних відчуттів у шлунку. Ще хв 15 просто сиджу на пуфі й п’ю то воду, то Recovery drink. Потім хв 10 – роблю те саме але в наметі 🙂
Зрештою “розвиднюється”.
Разом з Оксаною та Jo Meek (вона була 3-ю серед жінок на 70к та 6-ою в абсолюті) – йдемо прогулятися кілька годин дообід околицями. Побачили і цікаві наскельні розписи, печеру, та чудові краєвиди з вершин навколишніх гірок.
На прогулянку, зважаючи на особливості рел’єфу, взув кросівки Alpine Pro в яких подолав сьогоднішні 35k. І ні трохи не пошкодував. На стрімких схилах чи чтежках – вони дужже добре тримали, а це зважаючи на забитість м’язів, було ще й як помічно! То ж по факту пробіг у кросівках майже 3-и години й ще майже 3-и години – проходив. Для рельєфу Tengri Ultra – вони підходять ідеально! А ще, жодного разу не довелося зупинятися та відволікатися на зав’язування шнурків – що було не звично, бо часто на стартах – це була проблема незважаючи навіть на подвійне шнурування, яке використовую. Все ж quick lacing system – класний винахід 🙂
Коли повернулися на обід – багато хто з учасників ще тільки добігали… Зважився трохи порозкатуватися на Blackrolli, який спеціально привіз із собою. Але – мене вистачило не на довго :)Потім була церемонія нагородження, збори і трансфер до Алмати. Завтра – летимо до Києва.
Що ж, перший старт цього року – done!
Досі не віриться, що ним став саме Tengri Ultra. Чудова організація, цікаві маршрути! Місця – з неймовірними краєвидами. А ще – це справді “масовий старт”. Мене дуже здивувало, як багато учасників приїздять, щоб просто “активно провести вікенди”, пробігши 70к, 35к чи 15к або ж принаймні допомагаючи вболівачи за чоловіка/дружину або ж друзів.
Своїм результатом – також задоволений. Виклався на повну, позмагався з достойними суперниками. Тепер, всього за місяць – Чемпіонат світу з трейлраннінгу 🙂
0 коментарів