Випадковості – не випадкові…
Майже 5 років тому, коли летів з Києва до Пекіну – літак запізнився на стиковку в Алмати, де мала бути пересадка на інший рейс AirAstana вже до Пекіну. Нас, пасажирів, хто не встиг на свій рейс, оселили до готелю чекати наступного рейсу (він був раз на день). Ось так неочікувано опинився на один день в країні, де народився та прожив перші шість років. Мій тато служив у збройних силах СРСР і ми жили в невеликому “закритому” містечку Приозерськ, на березі озера Балхаш. Суворі вітряні зими з метровими сніговими заметами, спекотне літо, скорпіони, зграї комарів, першотравневі демонстрації з червоними прапорцями, невеличкий зоопарк із верблюдами, які любили плювати у відвідувачів, які їм не сподобалися… Коли ми залишали Казахстан у 1991 році – знав, що як виросту – неодмінно сюди повернуся. Просто не знав – коли саме. І ось, – летів до Пекіну – а потрапив до Алмати:)
Trail the World
Яскраве світло висмикує із дрімоти. В салоні літака чути похропування. На годиннику – тільки друга ночі за Києвом. Але тут, в Казахстані, куди ми летимо, вже майже п’ята ранку. В рамках проекту Trail the World організованим Легкоатлетичним порталом Жорстка Атлетика спільно з громадським об’єднанням «Экстремальная Атлетика» (Казахстан) за сприяння Podium Sport Media Group. Ми з Оксаною Рябовою – амбасадори з України летимо до Казахстану, аби взяти участь у TENGRI ULTRA “Марафон Великой Казахской Земли”.
Докладніше про Проект у попередніх публікаціях на сторінці Жорстка Атлетика:Trail the World: TENGRI ULTRA TENGRI ULTRA: назустріч пригодам
Після того, як побував на більш ніж двох десятках закордонних міжнародних конференціях, літніх школах, воркшопах – їхати закордон на спортивний захід амбасадором – не звично. Але ідея проекту та можливість пробігти Великим степом – надихають!
Зрештою, різні поїздки, формати – це не тільки спосіб вивчити багатоманітний світ навколо. Це й інструмент – більш глибоко пізнати якісь свої грані…
Небо в ілюмінаторі набирає багрянцю, а потім червоний диск світила поволі викочує з-за обрію, виблискуючи червоними іскрами на засніжених вершинах навколо Алмати, до якої поступово знижуємося.
В аеропорту о шостій ранку нас зустрічає волонтер Софія. Вона місцева і розповідає чимало цікавого про місто і сам трейл. Їдемо снідати у місцевому ресторанчику. Нам пропонують поїхати з першим автобусом о 8 ранку до Базового табору. Але оскільки трансфер основної групи завтра – все ж варіант погуляти день містом та піднятися у гори, набагато більш привабливий. Лишаємося в Алмати.
Вперед – до вершини!
Речі зоставляємо у готелі (заселення все одно о 14:00). Доїжджаємо 12 автобусі до підйомника на Медео–Чимбулак. Кабінка зринає до-о-овгим сталевим тросом високо-високо вгору. Десь у низу – лишаються ледь помітні будинки з кольоровою черепицею, шосе – по якому повільно піднімається схожа на мурах, “зграйка” велосипедистів.
З пересадками на 2-ох станціях доїжджємо до 3-ої. 3200м вказано на інформаційному борді. Годинник – показує 3000м. Повітря значно свіжіше. Висота відчувається мало, хоча заходити навіть на невеликий пагорб – потребує тепер трохи більше зусиль.
Пофотографувавши краєвиди – зайшли до юрти. Тут можна перекусити та попити чай. Звідси – відкривається гарна панорама на місто і гори. Але помічаємо, що від юрти по схилу тягнуться сліди до скелястого піку. Сліди свіжі.
– Ось там – точно буде хороший краєвид! – запевняє Оксана.
Бабуся-казашка – люб’язно пропонує нам узяти трекінгові палиці. Оскільки підйомчик виглядає досить крутеньким – радо погоджуємося. І не дарма – сніг, курумник для нашого “міського взуття” це хоч і невелика – але перешкода.
Крок за кроком – рухаємося до скель, які бачили з юрти. З близька стає помітно, що скелі і каміння навколо – мають червонуватий колір. А ще на багатьох каменях видно лишайник. З 3000м – доходимо поступово до 3300, потім – стежка біжить до наступного яруса скель, непомітних раніше. Набираємо ще 100м. Опиняємося на невеликому узвищі – стежка від якого біжить хребтом до вершини – Шимбулак. Підйом на скелі виправдав усі очікування – неймовірні краєвиди міста та гір навколо!
Софія говорила нам, що для мешканців Алмати – дістатися підніжжя гір, а у деяких місцях хребта і висоти 2000м – це 15-20 хвилин машиною, тож багато хто проводить тут у горах – практично всі вікенди. Лижі, походи… Іноземних туристів протягом року – також багато.
Власне, початок травня – дуже хороший час завітати до Алмати: місто зелене, гори – ще виблискують на сонці снігом, можна ще навіть покататися на лижаш/сноуборді до офіційного закриття сезону, вже тепло але ще не спекотно, як буде влітку.
І – знову гори…
Вечоріє. На вулицях Алмати спалахують перші ліхтарі.
Згідно тренувального плану – сьогодні невелика пробіжка. Спершу біжу навколо кварталу. Правду-кажучи – не полюбляю бігати містом якщо треба перетинати багато світлофорів, завжди намагаюся їхню кількість – мінімізувати. Коло виходить близько 2км але нічого цікавого… Помічаю, що одна з вуличок піднімається вгору до будинків за якими видно гори. Ось сюди – буде точно цікавіше! Біжу в напрямку гірських вершин, до білих зубців яких, здається, лишень рукою подати. В якийсь момент – помічаю і готель – в якому нас селили у 2014 році… Добігаю майже до виїзду з міста. Зупиняюся, п’ю трохи ізотоніка.
Вже завтра – пейзажі станут іншими – вирушаємо у Великий степ… А поки – можна помилуватися заходом сонця та гірськими вершинами…
0 коментарів