Сергій Попов, магістр політології за освітою, телевізійний журналіст – за професією. За покликанням – спортсмен та тренер з бігу. Легкою атлетикою почав займатися у 1998 році. Виступав спочатку за спортивний клуб Збройних сил України, згодом – за Національну академію внутрішніх справ. З 2008 року тренується самостійно. У 2017 запустив проект UARUNNER, в рамках якого у якості тренера готує аматорів до змагань з бігу на дистанціях від 5 км до ультрамарафонів, включно з гірським бігом та трейлом. Безпосередньо пробіг понад 30 марафонів та близько 10 ультра.Вже важко сказати точно на яких змаганнях ми познайомилися з Сергієм. Однак, скільки себе пам’ятаю – він практично завжди або перемагав, або ж – був у призах 🙂
У першій частині інтерв’ю ми поговорили з Сергієм про те, як він захопився бігом, про кар’єру журналіста, про тренування та відновлення, а крім того – не оминули тему марафонів. У другій – буде про тренерську діяльність, хобі, популяризацію бігу, а також про проект – UARUNNER.
– Сергію, перш за все, хочу привітати з 3-ім місцем на Вільнюському марафоні (7-ому твоєму марафоні у цьому році)! Фактично, ти вже 20 років займаєшся бігом. Розкажи як і коли розпочався твій «біговий шлях».
– Це був останній рік в школі. До нас завітав тренер спортивного клубу армії Володимир Дмитрович Чайковський, він набирав учнів на черговий сезон до своєї групи. Мені стало цікаво, що таке легкоатлетичний манеж і я поїхав подивитися. З якоїсь причини мені там сподобалося. Я вирішив почати тренування. Тоді ще не думав що це надовго. І хоч я вже був доволі “старий” (17 років) для ДЮСШ, Володимир Дмитрович мене погодився взяти. Вже за рік я потрапив до складу юніорської збірної міста. В якийсь момент біг став невід’ємною частиною життя. Далі, як би мене доля не кидала, єдиною константою залишався біг.
– А як ти потрапив у журналістику? Чому вирішив не йти у професійний спорт?
– Я починав свій спортивний шлях у той час, коли і спортсмен, і тренер могли заробити до сліз мізерні гроші. Мій тренер дуже любив свою справу. Втім, між тренуваннями аби прогодувати сім’ю, – він мусив підробляти, продаючи косметику. Сам я поєднував тренування з навчанням та роботою, часто дуже важкою. Наприклад, якійсь час працював різноробочим на будівництві. Після 8 годин під палючим сонцем я їхав на стадіон. З усіма вітався і… лягав на лавочку на 15 хвилин аби хоч якось відпочити перед бігом…
– За таких умов марно було сподіватися на те, що я зможу показати результати світового рівня. З іншого боку, я дуже добре розумів, що тільки спортом себе не прогодую. Тому після Університету я пішов іншим шляхом. Спочатку мене як дипломованого політолога взяли редактором в інтернет-видання, що писало про політику. У мене виходило досить непогано і вже за кілька місяців мені запропонували очолити новинний портал. Згодом я пройшов курси телевізійної журналістики та потрапив до київського телецентру. Бігати я не кидав але спорт відійшов на другий план. Хоча десь там часом з’являлася думка, а може це ще не все? І тоді я починав вивчати різні методики тренувань, читав профільну літературу – від популярних видань до наукових статей і досліджень. Багато чого випробовував на собі.
– А ти не пробував перейти у спортивну журналістику? Чи, просто, не траплялося нагоди?
– Спорт – лише частина життя. Є ще багато інших. Я непогано розбираюся в політології, економіці. Чому ж мені концентруватися виключано на спорті? До того ж мені подобається брати безпосередню участь у спортивних подіях, і не хочеться бути просто спостерігачем. Хоча хто знає, можливо колись я таки і піду у спортивну журналістику.
– Цього року ти пішов з UATV – державний телеканалу іномовлення, щоб я так розумію, знову себе присвятити спорту. Скажи, а де на твою думку пролягає грань між любителем і професіоналом. Це гроші? Професійний підхід до справи? Години і зусилля, які витрачаються? Чи, може, щось ще?
– Не зовсім так. Я не звільнявся спеціально, щоб присвятити себе бігу. Так склалися обставини. Але саме під час роботи на UATV я почав відновлювати свою форму. Накопичений за усі попередні роки досвід таки склався у досить ефективну, як на мене, методику і потроху все стало виходити.
– Щодо різниці між профі та не профі – як на мене чим популярнішим стає біг, тим всі ці межі стають більш розмитими. Головною відмінністю я б поставив не гроші, а саме можливості відповідно готуватися до стартів. Професіонал – це не одна людина, це команда з тренерем, лікарем, підтримкою з боку відповідної федерації. Професіонал має значно більші можливості для тренувань та відновлення. Тут мова і про тренувальні збори, які тривають від кількох тижнів, до кількох місяців, і фармакологічна підтримка (під наглядом лікарів бажано), і націленість на певний головний старт сезону. Любитель – це піднявся вранці побігав, а тоді -хильнув кави і побіг на роботу. Про яке там відновлення і які об’єми може йти мова?
– Як ти відчуваєш себе зараз – легкоатлетом-професіоналом чи «просунутим любителем»?
– Я людина, яка любить бігати і робить це досить непогано. Ось і все. Я не вмію бути легкоатлетом-професіоналом. Я не роблю собі уколів, не ставлю крапельниць, не користуюся дорогим спортивним харчуванням. У мене немає власного тренера, лікаря, менеджера, який би допомагав зі стартами та спонсорами. Це один бік справи…
– Інший, якби навіть усі ознаки професійного атлета у моєму житті з’явилися, потрібно щонайменше в такому професійному режимі попрацювати рік, а може й більше. Всі чули про періодизацію в тренувальному процесі. Це дійсно працює. І якщо свій базовий період перед нинішнім сезоном я провів, суміщаючи тренування з дуже важкою стресовою роботою, часто по 14 годин на добу, то говорити про те, що я за останні кілька місяців став професіоналом – це м’яко-кажучи неправильно. Просто тому, що наш організм так не працює. Нічого не відбувається за один день чи місяць, та й навіть рік.
– Чи реально без спонсорських контрактів жити тільки на призові зі стартів? Якщо бігаєш у нас? Якщо виступаєш і у нас і в Європі? Ось тільки цього року ти перемагав у Греції, був у призах на Кіпрі. Чи хороші там призові?
– Ні не реально. Більшість моїх стартів відбуваються за рахунок заощаджень, які я зробив, працюючи не в сфері спорту. Зараз оплачувати участь у стартах мені допомагають гонорари від моїх учнів за тренерську діяльність. Сподіватися жити тільки на призові – це марна справа. По-перше, там де платять гроші, там зазвичай дуже сильна конкуренція. Якраз туди й приїздить багато професіоналів. При моєму нинішньому рівні можна говорити швидше не про заробіток, а про можливість окупити поїздку. Іноді це вдається, іноді ні. Тому такі старти як на Кіпрі, у Греції – це більше туристичні подорожі, де гарно організований старт добре доповнює відпочинок.
– Нещодавно ти потрапив до команди Asics Frontrunners. Скажи, а яку підтримку вони надають своїм атлетам?
– Asics Frontrunners – це світовий рух. Сюди потрапляють не тільки ті, хто має гарний спортивний результат, але і любителі з досить посереднім часом. Тут головне не те, як ти бігаєш, а яку філософію сповідуєш і наскільки ти є лідером думки. В Україні відібрали 7 людей з кількох тисяч заявок. Фронтраннери отримують екіпіровку, реєстрацію на деякі змагання, де ASICS виступає партнером. А зі свого боку мають робити те, що і робили – бігати та своїм прикладом спонукати до здорового способу життя інших людей. Грошової підтримки в будь-якій формі тут немає.
– А скільки, доречі, має заробляти профік-бігун в Україні – щоб повноцінно тренуватися, харчуватися, їздити на збори і т.п. Вважатимемо, що з екіпом у нього питання закрито. Чи можеш назвати орієнтовну цифру скільки треба грошей, щоб не доводилося підробляти, а можна було зосередитися на тренуваннях?
– Мені важко сказати. Я виходжу з того ресурсу, що маю. Тут немає мінімуму чи максимуму. Все як в піраміді Маслоу. Спочатку ти закриваєш базові потреби, потім усе інше. Скажу, що зараз у мене головна видаткова стаття це харчування. На ньому намагаюся не економити. А от кількатижневих тренувальних зборів на високогір’ї я сьогодні собі дозволити не можу, як власне і організувати поїздку на старт рівня Oman Desert або Comrades.
Про тренування
– Розкажи про свій тиждень у базовий період підготовки. Скільки робиш тренувань? Яких саме? Які об’єми?
– Зазвичай прив’язую тренування до робочого графіка. Останні два роки працював тиждень через тиждень. Виходило один тиждень 150 км, інший – 30 км. Середньомісячний кілометраж за результатами року складає трохи більше 300 км. Тренування різні. Рідко коли в одному темпі бігаю два рази поспіль. Так само не буває два однакові тижневі мікроцикли підряд. Для мене побудова тренувального процесу – це як приготування обіду. Треба тонко відчувати який інгредієнт і коли додати.
– Чи доповнюєш бігові тренування іншими типами? Кростренінгом? Вєло? Плаванням?
– Так, але ніколи замість бігу. Тобто якщо час і можливість є, то можу щось додати, немає – не страшно. Зазвичай велосипед і плавання застосовую як елемент відновлення.
– Як тобі вдається поєднувати успішні виступи на шосе і гірський біг з великим перепадом? Зараз в Україні на дистанціях від 30 до 60км ти певно виступаєш чи не найуспішніше.
– Я думаю у мене є певна генетична схильність до бігу в горах. Невисокий зріст, потужні стегна (вони у мене такі з дитинства, ніколи їх не розкачував спеціально). Ця схильність помножена на переважно шосейні тренування дає такий цікавий результат. Думаю якраз в гірському бігу і трейлі у мене хороші перспективи. Єдине чого не вистачає, щоб в цих видах себе повністю реалізувати – це повноцінні збори в горах. Сподіваюся у мене з’явиться можливість їх проводити. У планах у мене почати організовувати бігові кемпи. Так зможу і людям допомогти, і собі. Вже є і продумані локації, потроху розробляю програму. Думаю скоро зможу оголосити перший такий набір.
– О, гадаю, це було би багатьом цікаво. Чекатимемо на інфо!
– Наскільки багато уваги приділяєш силовій підготовці? Укріпленню ніг, закачуванню м’язів?зв’язок
– Із залізом я не працюю взагалі. У мене і без того досить об’ємні як для бігуна на витривалість м’язи. СБУ виконую. Хоча можливо не так часто як варто було б. Трохи частіше став займатися ними останній буквально місяць, коли з’явилося більше вільного часу.
– Доречі, а де саме бігаєш довгі тренування?
– В Києві для цього непогані умови. Зараз живу на Виноградарі і мені менше кілометра до лісу. Там можна бігати годинами. Раніше жив на Райдужному і бігав в парк Дружби народів. Зараз дуже популярним серед бігунів є тренуватися на асфальті, що прокладений на Трухановому, але з іншого боку Північного мосту є чудові місця для бігу і без асфальту. Час від часу маршрути змінюю. Якщо мені набридає бігати в лісі, можу відправитися з Виноградаря на Оболонську набережну, чи на Поділ і бігти вздовж Дніпра аж до мосту Метро.
– Чи їздиш на тренувальні збори?
– Повноцінні збори – це принаймні три тижні інтенсивних тренувань в поєднанні з добрим відпочинком та режимом. Востаннє такі у мене були у 2005 році. Після того, досить умовно можна назвати зборами тижневі виїзди один-два рази на рік. Цього року ще нікуди не їздив. Можливо вдасться кілька днів вибрати в кінці липня чи у серпні.
– Скільки стартів бігали разом – щось не пригадую, щоб ти користувався біговими палицями 🙂 А вони в тебе взагалі – є? Тренуєшся з ними?
– Є. більш того два комплекти 🙂 Суто трекінгові палиці купив кілька років тому і жодного разу не використовував. Бігові палиці придбав торік в Італії, частково карбонові й біг з ними один раз на змаганнях. І кілька разів в тренуваннях. Для себе зрозумів, що палиці гарна штука, але на трасах 60+км. Коротші речі здебільшого будуть швидші без палиць при відповідній підготовці. Тому мої палиці ще чекають свого часу.
Відновлення
– Які основні засоби для відновлення використовуєш?
– Їм та сплю. Їм багато, намагаюся більш-менш якісну їжу. Дружина наполягла на придбанні гарного матрацу. Це мабуть найкращій засіб відновлення.
– Як часто проходиш медобстеження?
– 1-2 рази на рік роблю кардіограму та загальні аналізи крові та сечі.
– Чи пропиваєш курси вітамінів, інших препаратів?
– Купую в аптеці недорогі вітамінні комплекси. Не впевнений, що допомогають, але ефект плацебо теж ніхто не скасовував. Окремо пропиваю магній, іноді залізо. Але теж не впевнений в ефективності.
– Як щодо: вітаміну С, хондропротекторів, 3) БАДів, амінокислот, протеїнів?
– Вітамін С – купую за 4 грн в АТБ, такі собі великі круглі смачні таблетки. Подібні мені з дитинства подобаються. Тож час від часу і їм їх, бо смак дитинства.
Хондропротектори справді використовую. Мені подобється Flexit від Nutrend, зараз п’ю глюкозамін від Amway. Сподіваюсь, що допомагають.
Спеціально БАДи, амінокіслоти, BCAA ніколи не купував. Дещо вигравав на змаганнях, і поки були пив. Я не можу сказати нічого ні за, ні проти. Доказів, що воно допомогає у мене немає. Гірше вони теж не роблять, ніби.
Про марафон
– Сергію, цього року в тебе дуже насичений графік марафонів. Давай поговоримо трохи про цю дистанцію. Для багатьох любителів 42км 195м – це щось нереальне. Як на твою думку чи кожна здорова людина за умови підготовки може пробігти 42 195 метрів?
– Впевнений, що так. Подолання марафону – це питання постановки цілі та дисципліни. Єдина тут умова – це реалістичність бажаного результату. Власне як і об’єднання медалей усіх мейджорів – це круто, але крім того, що ти здатен пробігти марафон, це ще й означає, що нормально заробляєш, аби усе це собі дозволити.
– Скільки в середньому треба часу на підготовку людині яка хоче подолати марафон? Скажімо вона знаходиться в хорошій фізичній формі (кілька разів на тиждень займається фітнесом) але не має особливої бігової підготовки.
Я би рекомендував цілитися на марафон не раніше другого року тренувань, а ще краще четвертого. Але ж так ніхто не робить. Аби просто добігти з мінімальним стражданням варто дати собі хоча б 9 місяців.
– На що звертати увагу тим, хто біжить марафон вперше?
– На все. Дрібниць бути не повинно. Неправильно підібрані панчохи можуть стати причиною фіаско. Я можу написати книжку про те, на що звертати увагу. Краще за все знайти тренера, який зможе з усіма нюансами допомогти.
– Розкажи, а як ти йшов до свого першого марафону? Скільки років готувався. Чи одразу вибіг з 3 годин?
– Мій перший марафон я пробіг з часом 2.30.32. Біг не дуже грамотно – з різкою зміною швидкості і т.п. Це був 5-й рік з моменту, коли я почав займатися з легкою атлетикою. І до нього у мене вже був результат наприклад на 3 км з 8.30.
– Який з марафонів тобі найбільше запам’ятався і чому?
– Власне оцей найперший, у Польському Вроцлаві, пам’ятаю добре. Бо він перший, та ще й це була моя перша закордонна поїздка. Крім ньго звичайно добре пам’ятаю свій рекордний марафон – у Малариті у 2004 році, коли я пробіг за 2.22.52. До речі то була моя єдина перемога над Тарасом Сало, який сьогодні один з найсильніших бігунів в Україні.
– Що для тебе марафон?
– Для мене марафон – це правдиве дзеркало. Він показує, хто ти є насправді!
0 коментарів