Дземброня-2018: гори, гарне товариство та нові стежки

Політ тривав менше секунди. Від болю забитого коліна в очах проскочили зірочки. Невеликий, розміром у пів цеглини, камінчик ніби навмисне зачаївся тут на стежці аби підставити свою ребристу поверхню необачному бігунові. Да-а, падати на цій кам’янистій ділянці стежки – було не найліпшою ідеєю. Поволі звожуся на ноги. Коліно гуде. З глибокої подряпини – юшить кров.

– Оце так халепа! Ну що, добігався? – зухвалим воронням крутяться в голові думки – Все, для тебе ці перегони завершено, друже…

Ні, ще не все. По-троху починаю йти. Схоже, справжні перегони – тільки починаються…

Підготовка

Після Гуцул трейла – плавно почав відновлення та підготовку до гірського марафону “Дземброня” (огляд – тут). Минулого року – був четвертим, тож хотілося поліпшити свій результат (бігозвіт – тут).

Лишалося 6 тижнів. Відносно швидко пробіг половинку – Nova Poshta Kyiv half-marathon-2018, яка була проміжним стартом, відчув, що непогано набрав у швидкості. Ще одним індикатором через тиждень після півмарафону був довгий 30км темповичок, на якому пейс вийшов значно ліпшим ніж зазвичай.

Однак, почалися проблеми з ногою і колишня травма нагадала про себе. Зрештою випало майже три тижні перед стартом. Бігати не міг, велосипед та еліптичний тренажер – в обмежених об’ємах. Із того, що міг робити відносно повноцінно – плавання та силовий+функціональний тренінг. Чим і користався 🙂

Але найважче було підтримувати правильний психологічний стан. Адже сумніви у власних силах, готовності – немов бур’ян швидко захоплювали простір серед думок, пригнічуючи самооцінку та впевненість, варто було тільки ослабити концентрацію на цілі. А все це – а ні трохи не сприяло одужанню. Тож основний фронт – був саме психологічний.

За тиждень до старту стан ноги покращився. У Вт легенько пробіг 6км – по відчуттях все було добре. В Ср – після 16км в гарному темпі прийняв рішення бігти «Дземброню». Оскільки і цього року гірський марафон “Дземброня” мав статус Чемпіонату України з гірського бігу на довгу дистанції, хотілося потрапити до призової трійки та з’їздити на Чемпіонат світу, який цього року прийматиме Польша.

Так, бігова форма зараз була не ідеальною. І це справді чудово, якщо атлет виходить на пік (чи близько) форми якраз перед ключовим стартом. Але що робити, якщо з тих чи інших причин це не вдалося? Я згадував Кріссі Велінгтон перед останнім її ЧС на Коні, який вона бігла після того, як потрапила в аварію і, тим не менш, стала чемпіонкою. Згадував Скота Джурека – який виграв Hardrock100 з вивихом гомілки. Згадував Міямото Мусаші, легендарного самурая, для якого питання «готовий-неготовий» ніколи не стояло взагалі. Бо самурай або готовий завжди або – мертвий. Ми набагато сильніші, витриваліші, швидші – аніж здається. Просто, звикаємо працювати не на повну. І – не боремося за свої цілі до кінця.

За день до старту

Учасників “Дземброні” цього року було не так багато, як минулого. Втім, зібралося чимало сильних атлетів, частина з яких (Андрій Ткач, Вова Крицкалюк), щоправда, бігла – “половинку” (“Смотрич” – 24км), щоб не ризикувати перед ультрамарафоном “Карпатія”, який був усього через два тижні.Як і попередні роки – прогавив дешеві квитки на поїзд до Ворохти, тож добирався спершу до Івано-Франківська залізницею, а звідти маршруткою – до Верховини. Звісно у маршрутці їхало чимало знайомих та друзів із трейлового товариства: Наталка Філатова, Олексій Прокопенко, Олександр Олівсон.До Верховини приїхали в районі 11 години. Житло бронював через Booking.com, цього року вибрав “Карпатське щастя”:-) Від помешкання до центру треба було трохи пройти (хвилин 10) але умовами проживання, гостинністю господарів – лишився цілком задоволений.О 18 годині був передстартовий брифінг. Костянтин Желєзов порадував, що нового трека ще немає, і він буде готовий трохи згодом. Натомість – є гарно-розмічена траса, що вже було добре. По опису, як подивився вже в готелі – траса практично співпадала із основним треком (який не бігли через негоду) викладеним минулого року на сайті (тут). Ще один нюанс – розмітку на самій Чорногорі не робили, мовляв – там і так все ясно. З одного боку так, з іншого – погода, туман, могли як завжди внести свої корективи. Вже після брифінгу, ввечері, як заходив на спільну кухню у “Карпатському щасті” – неочікувано зустрів Світлану Ніколаєнко, яка приїхала з кумою та малим сином. Як виявилося – вони поселилися всього на день раніше й жили в сусідній кімнаті.

Спорядження

• кросівки Rocklite305 #Inov8
• гольфи #Hummel
• шорти #2XU
• футболка #Гуцултрейл
• куртка з капюшоном
• трейловий пояс #Compressport

Крім того із обов’язкового:

• наплічник #UltimateDirection 11L
• шапка+рукавиці #Inov8
• ізофолія
• пластикова “чашка”, що складається – на 200мл
• мобільний
• свисток
• ємність не менш ніж на 1 літр (питна система #Inov8 на 2L)

із необов’язкового прихопив також:

• трекінгові палиці #BlackDiamond

Харчування+гідратація

Їжі розраховував на 5год бігу із врахуванням 2-ох пунктів харчування. Виходило по 2 гелі чи по 1 гелю, та половинці батончику на годину. Відповідно з собою було 6 гелів (#Nutrixxion) + 2 батончики Nutrixxion), а також гель-ізотонік #Stealth та PowerBar #Nutrend. У гідратор залив 0,5л ізотоніку #Eliksyr, а ще одну пляшку – лишив для відновлення після фінішу.



День старту

Виспатися вночі не вийшло. Встав близько 6 ранку, поснідав: вівсянка+бутерброди з сиром та батончик. О 7:30 автобус з центру Верховини повіз до старт/фінішного містечка.Погода була досить мінливою. То тепло, то набігали хмари, дмухав північний вітер і ставало прохолодно. Вирішив починати бігти у вітрівці, а далі вже її зняти, як буде надто парко. Регламентом дозволялося використання трекінгових палиць, чим, зважаючи на пробіли у підготовці, й вирішив скористатися. Як виявилося – не дарма.

Старт

1-18км (КП1)



(Фото Олександра Бендаса)

Стартували з кемпу «Білий слон» всі разом. Як і минулого року бігли трохи більше кілометра вздовж р.Чорна тиса, а потім – повертали ліворуч, де починався підйом вгору. Сергій Попов, Сергій Сапіга й Ігор Слюсаренко бігли попереду, я ж – намагався не відстати. Але вже на перших кілометрах по відчуттях біглося по-важче ніж минулого року. Все ж три тижні, не пройшли непомітно… Вітрівку зняв перед підйомом у ліс – таки було в ній надто парко.Попов поступово відірвався так, що його стало не видно. Ми з Сапігою, та Ігорем бігли слідом, поки відрив був невеликий хвилини 3-4. На котромусь з поворотів нашу групу наздогнав Вова Крицкалюк. Але я знав, що він перереєструвався на половинку, тож зараз не був конкурентом. Невдовзі добігли до роздоріжжя, де траса “Смотрича” повернула ліворуч, а довга дистанція – праворуч.

Далі йшли добре знайомі за 2-а роки: річка, міст і дорога селищем до чергового підйому вже на КП1, а далі й на Ребру. На рівненькому планував додати швидкості й трохи розігнатися. Але ноги не хотіли слухатися, тільки десь під кінець рівнинної частини і на початку підйому Ігор почав відриватися від Сапіги, а я “зачепився” за ним, однак відстань між нами поступово теж збільшувалася.

Піднімаюся глинистою дорогою. Потім стежка поміж каміння та трави в’ється у ліс. Незвично. Попередні два роки повністю чи частково тут все було під шаром снігу. Стрибаю по мокрому корінню. Ось знову невеликий підйом, трава, ялівець. Попереду хтось махає руками та кличе.

Ага, нарешті і КП1.

18-32км (КП1-КП2)

Олексій Прокопенко та його помічник – на місці. Прошу трохи коли. І біжу за Ігорем, відрив тільки 2-3хв. Поки третій, що, загалом, непогано. Ігор біжить без палиць, тож після непростого підйому на Ребру – розраховую дістати його на Чорногірському хребті чи на спусках.

Починаю “штурм” Ребри. Найперше, належало перейти-перебігти через потічок, обходячи кілька «сніжників».



(Фото Олександра Бендаса)

Ставало дедалі холодніше і дув сильний вітер. Метрів за сто до вершини хребта вирішив таки вдягнути куртку. Поки діставав її з наплічника, Сергій Сапіга потужно працюючи палицями швиденько обійшов мене і помчав вгору.”Скоро по плоскенькому наздожену” – подумалося.Втім не так скоро то сталося, як хотілося :-)Сергій тим часом, пірнув у густий туман і… зник. Разом з розміткою. Щодо розмітки до такого сюрпризу був готовий, бо організатори попереджали. Переключаюся у режим слідопита – біжу топтаною стежкою на якій, насправді, можна непогано орієнтуватися по відбитках протекторів кросівок суперників, які попереду.

Швидкість у бігу в горах – це завжди компроміс між власне швидкістю, фізичною формою та рел’єфом. Грань на якій доводиться балансувати – тонка.

Ось і зараз, збігаючи кам’янистою ділянкою стежки, необачно зачепився за камінь, не втримав рівновагу і… гепнувся просто на каміння. Поволі підвівся.

“Скільки б разів ти не падав, головне, щоб підводився на один раз більше” – говорив колись Сенсей. Дужже життєва філософія…

Основний удар якраз прийшовся по-центру колінної чашечки. Може й добре, що так. Рана не глибока, трохи кровоточить але то не страшно. Йти ніби можу.

«Давай-давай, треба рухатися!” – умовляю ногу.По-малу біжу підтюпцем. Неприємно, боляче але бігти можна.”Да-а, з таким темпом – і за 4-е місце – ще доведеться поборотися”…

Pain is temporary…

Cвого часу, моя однокурсниця – захистила дисертацію тема якої стосувалася вивченню болю. Зокрема – так званих пуринергічних рецепторів на нервових клітинах, які сприймають больовий сигнал. Біль – це фізіологічна реакція на всілякі порушення чи негаразди всередині організму. Без болю – люди, як біологічний вид, просто б не вижили.

Для тих, хто займається спортом біль – це те з чим доводиться працювати фактично щодня. Трейлранінг – не вийняток. Біль забитих м’язів. Біль у боці через надто високий темп. Біль збитих нігтів. Біль від падінь… І на кожен тип болю треба реагувати правильно.

Не кожен біль сигналізує про смертельну небезпеку. Тож багато видів болю – треба просто вчитися терпіти чи ігнорувати…

Стежка тим часом повернула на Вухатий камінь. Знов з’явилася така довгоочікувана розмітка. Вперед! Колись, в травні 2013 року ми піднімалися від Вухатого каменя на Чорногірський хребет. Це було за гарної сонячної погоди, сьогодні ж – видно було тільки самі камені. Щоб не перевантажувати забиту ногу на спускові стараюся опиратися на палиці та бігти в повільнішому темпі.

32-42км (КП2-КП3-фініш)

Був несказанно радий побачити КП2, бо це означало що лишається близько 10км до фінішу. Тут зустрів Сергія Поліщука, який разом із Сашком Радченко зробили й справді гарну розмітку траси (дякую хлопці!). Не став затримуватися, тільки з’їв шматочок банана, апельсин та випив коли. Мерщій знову на спуск. Колінові спуски зараз подобалися все менше але оскільки сам маршрут змінити не міг – лишалося тільки спробувати змінити ставлення 🙂

На останньому підйомі, перед сироварнею – почали хапати судоми. Але цього разу – був до них готовий. Випив ампулу магнезії (Nutrixxion) й за хвилинку вже зміг відновити темп. Так дістався верхівки пагорба, де був поворот на стежку.

Тут на імпровізованому КП3 – чекав Вова Картавий. Він пригостив колою та порадив прискоритися, бо відставання від учасника, який біг третім складало вже близько 20 хвилин.

Знайома з минулого року стежка. Ще трішки. Ось будинки, а от починається спуск, яким ми забігали вгору на початку марафону. Стежка поступово переходить у дорогу і ось – знову опиняюся біля річки Чорний черемош на трасі, яка веде до кемпу “Білий слон”.

Намагаюся прискоритися – але, певно, зі сторони це виглядає не надто вражаюче. Кілометр. Пів кілометра. Останні сто метрів. І – нарешті… Фініш!Результат: 5год. 13хв, 4-ий в абсолюті.

ПостфінішнеНа фініші вже чекав Сергій Сапіга. Він був третім (і це – після 85км з набором близько +5000м на ЧС з трейлу минулої Нд!), після Ігоря Слюсаренко та Сергія Попова.Трохи віддихався, успішно пройшов перевірку обов’язкового спорядження. Виявляється у судей були претензії до Сергія Попова – який прибіг першим, однак мав пляшечки з водою сумарною ємністю тільки на 700мл, а не 1 літр – як того вимагав регламент. Згідно того ж регламенту, штраф міг бути 30хв. Я не знав свого точного фінішного часу, так само, як і часу Сергія. Вже після оприлюднення попередніх протоколів побачив, що міг би вийти на 3-є місце (з різницею у секундах!:)Втім, гадаю, рішення суддівської бригади – не штрафувати Сергія було цілком справедливе. Він зараз дійсно чи не найкращий в Україні у трейлі й гірському бігові на дистанціях 30-60км. І цілком заслужено має їхати на ЧС відстоювати честь України. Мені ж – ще є над чим попрацювати 🙂

Нагородження проходило у готельному комплексі “Верховель”. Поки всі збиралися встиг поспілкуватися з кількома товаришами ще по гуцул-трейлу. Нагородили тільки перші місця по усіх трьох дистанціях та чоловіків у категорії 40+ (все згідно регламента). Вже ввечері, після лотереї, привезли медалі від ФЛАУ для переможців та призерів основної дистанції – що стало приємним сюрпризом.На післязабіговій лотереї цього року можна було докупити додаткові номерки. Я такою нагодою не скористався – а от деяким учасникам поталанило у такий спосіб отримати 4-5 призів. Що ж, схоже у той день вдача була не на моєму боці… Однак, все минає. Темні смуги – змінюються світлими. Рухаємося далі 🙂



Дякую Костянтину Желєзову, оргкоманді та Волонтерам за “Дземброню-2018”! Дякую моїм коханим Юлі та Валі – які чекали вдома та підтримували!

І, величезне спасибі усім, хто вболівав! У важкі моменти – ваша підтримка допомагала не зупинитися, а рухатися вперед!

P.S.

Олексій Кононенко, який біг “Дземброню” вперше і фінішував п’ятим, кілька разів запитував мене – чи задоволений я своїм результатом. Не міг йому ніяк толком відповісти:) Ось, нарешті, переживши гонку ще раз, провівши “розбір польотів” відповім наступне.

– Так, справді радий, що таки поїхав на змагання. Результатом, в цілому, теж задоволений. Це максимум який міг витиснути з себе на той момент за тих обставин. Тумба-тумбою але є і по-важливіші речі, заради яких бігаю та змагаюся. Це той досвід, який отримую. Це невеликі перемоги над собою й обставинами та несподівані інсайти. Це, зрештою, – гори, гарне товариство та нові стежки 🙂It’s time to trail! 😉