Це була перша мотивуюча книга про біг, яку я прочитав ще в далекому 2012 році за рекомендацією подруги. Одразу скажу, я зовсім не належу до палких шанувальників творчості Харукі Муракамі. Перш ніж “Про що я говорю, коли говорю про біг” втрапила до рук, читав ще два романи відомого японського письменника, враження було таке собі. Тож “Про що я говорю…” – починав читати навіть з деякою обережністю і без жодних очікувань.
А виявилося – книга зовсім інша! Не схожа на ті романи.
Вам не вистачає мотивації для бігових тренувань?
Читайте. Беріть приклад. Тренуйтеся!
Це автобіографічна історія людини, яка до 33 років вела зовсім НЕздоровий спосіб життя. Харукі палив, пив, працював у власному барі до ранку… А потім, якраз коли вже почався його творчий письменницький шлях, вирішив зав’язати із роботою в барі, взятися за своє життя, здоров’я і… почати бігати.
На час написання книги, Муракамі пробіг 27 марафонів. Хоча його спортивні результати (personal best на марафоні – 3:27) і не є якимись визначними, те, як письменник ставиться до бігу – без сумніву заслуговує на повагу.
Напевно найбільше мене вразила на час прочитання книги – ідея бігати один марафон на рік. Але – протягом всього життя.
“Найголовніше – не швидкість і не відстань. Найголовніше – сталість: бігати щодня, без перерв та вихідних.”
На той час, я бігав 2-4 рази на тиждень, тричі на тиждень тренувався карате на секції, ходив у походи.
– Хм-м, а чому б і ні? Чудова ідея – щоб тримати себе у формі!
Ось так, почав використовувати теорію – на практиці. Пройшло 7 років. Набігав 10 марафонів і один ультра. Трохи більше ніж один марафон/рік – але стримував себе як міг 🙂
Доречі, про ультрамарафон. Це теж одна з яскравих історій з книги, яка запам”яталася. Муракамі дужже докладно описав свій досвід участі у 100км ультрамарафоні. Непростий досвід, який, як він пише, йому не хотілося б повторювати.
“Біль – неминуча. Страждання – особистий вибір кожного”
Хоча як і в будь-якому досвіді, є і комічні моменти. Наприклад, епізод, коли на н-ному км Харукі потерпав від виснаження і його обігнала 80-и річна учасниця ультри. Причому ще й підбадьорювала:
“Тендітна жіночка років 80-ти на бігу кинула мені:
– Тримайся!”
Ну, і наостанок, не забув Харукі й про тріатлон кілька сторінок написати 🙂
Саме так, вже у немолодому віці, за 50 років – він вирішив себе спробувати і у цій дисципліні. Підтягнув плавання, почав брати участь у тріатлонних стартах.
Як на мене, це не просто цікава книга про біг. Це книга про марафонський підхід до життя. Планомірна, регулярна підготовка, пошук і подолання обмежень у собі, трансформація страждань – у досвід.
Рекомендую!
0 коментарів